Сторінка:Микола Аркас. Історія України-Русі (1912).pdf/230

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 195 —

міна. Та було й инше де що, що підіймало його дух і надії. Сусідні держави побачили, яку силу тепер має Хмельницький, шукали його приязні й союзу. Турецький султан Ібрагим, Кримський хан Іслам-ґірей, Семигородський воєвода Юрій Ракочі, Молдавський Господарь Василі» Лупул, Московський царь Олексій Михайлович — поприсилали до нього послів. Пізніш присилала послів ще й Швеція. Тепер Хмельницький став иначими очима дивитися на діло - тепер він неначе вперше зрозумів, що він не хлоп-повстанець, а „Гетьман з ласки Божої та по волі народа“. Досі він мав перед очима тільки справу козацьку — а тепер зрозумів, що се дрібниця: треба брати ширше, треба думати про те, як би од Польщи визволити увесь Український народ, щоб він міг жити вільний і сам собою правити, під обезпекою козацького війська. „Доказав я, про що не думав — тепер докажу, що надумав, — казав Хмельницький — визволю з лядської неволі увесь народ Руський (себ-то Український). Попереду воював я за свою кривду, тепер воюватиму за нашу православну віру. Поможе мені весь народ аж по Люблин, по Краків, я од народу не одступлюся, бо то права рука наша“.

КОРОЛЬ ПОЛЬСЬКИЙ ЯН-КАЗІМИР.

У місяці лютому (февралі) приїхали комісари (Кисіль, воєвода Київський, брат його та инші) від короля Яна з дарунками, привезли ласкаву грамоту королівську, де Хмельницькому король давав гетьманський титул (досі тільки звали гетьманами, а писали „старший війська Запорожського“) та дорогі клейноди (булава з самоцвітами, корогви з білим орлом та іменем королівським, труби й бубни срібні). Хмельницький вийшов до послів із булавою; по-перед його несли бунчук і корогву. Се він робив для того, щоб комісари бачили, що він і без їх ласки, з волі свого народу, давно вже Гетьман, і їх клейнодів не дуже потребує. Коли Кисіль почав мову і згадав про ласку короля до козацького війська, то не витерпів полковник Дженджалий і закричав: „король як король, але ви, королевинята, князі, багато броїте — от і наброїли!“ Коли польський комісар спитав, скільки матимуть тепер козаки війська, Хмельницький одказав: „на-віщо вам? Скільки схочу, стільки й буде“. Взагалі, польські посли почували себе ніяково, бо Хмельницький бачив, як до нього ставляться сусідні державці, добре знав лукавство панів і чув, що він має силу, а через те поводився із послами незалежно. Старшина й козаки по-всяк-час виявляли до них свою ненависть і докоряли Полякам тими муками, що терпів од них Український народ. На обіді у Адама Кисіля Гетьман,