Сторінка:Микола Аркас. Історія України-Русі (1912).pdf/232

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 197 —

ницький літом поєднався з Кримським ханом на Чорному шляху, і вони разом рушили на Волинь, бо під Збаражем (містечко на гряниці Волині й Галичини) зібралося польське регулярне (постоянне) військо під проводом Фірлея. Головний табор польський стояв під містечком Константиновом, але на військовій раді постановлено було одійти до Збаража, бо то було захистнійше місце. Сюди вони перевели своє військо і окопалися. Зявилися козаки й Татари коло окопів і розпочали свої герці. Се був козацький звичай тогочасний, що виходили або виїздили наперед одважні і гострі на язик молодці і глузуючи, дражнячи, дратуючи і насміхаючись, силкувалися тим викликати за окопи ворога на герць, щоб помірятися з ним силами сам-на-сам. Так минув перший день. Другого дня почалося справжнє бойовище. Козаки й Татари усе стискали облогу, і Поляки один за одним кидали їм окопи свої та переходили близче до міста. Козаки тісніще обступали їх і за ніч насипали такі високі вали, що з них на вибір можна було вціляти у кого завгодно з-поміж ворогів. Міцно держалися Поляки за своїми окопами, — а то через те, що у них був Вишневецький з своїм полком: він вдержував їх і умовляв не тікати і не кидати міста, та ще до того й облога була така тісна, що навіть і продертися нікуди було. Вже не стало й харчів військового припасу, почали вже й падло їсти, а тут ще й вода у річці засмерділася, бо у ній гнили убиті люде і коні; туди стікала із дощовою водою і усяка нечисть з-під такого несчисленного натовпу людей, коней і худоби. Воєвода Кисіль, що був при війську, просив Хмельницького помилувати Поляків, випустити їх, але Хмельницький загадував їм такі тяжкі умовини, як віддати йому Вишневецького й инших начальників, а тоді нехай усе військо виходить і складає свою зброю йому до ніг. Не приставали Поляки на такі тяжкі і ганебні умовини і знов мусіли братись до зброї. Тільки й надії було, що на королевське військо. Раз-у-раз вони благали короля прийти скоріш, бо далі не видержать. Король бачив, що пропаде військо, і пішов на поміч, не ждучи всіх шляхетських полків. На дорозі оголосив, що Хмельницький зрадник і ворог, що він його скидає з гетьманства, а на його місце настановляє иншого — Забуского якогось. Легко було сказати. Хмельницький по-всяк-час мав певні звістки про те, що робиться у ворогів, і покинувши частину свого війська під Збаражем, з рештою подався під Зборов, і там застукав короля з його військом. Літо того року було дуже дощове; багнюка по дорогах стояла велика, річки порозливалися, і трудний був за-для Поляків той поход. Як на те, ще й тумани постоянні не давали ніяк польським розїздам завчасу побачити козаків, — вони були певні, що Хмельницький із військом був ще далеко, то не дуже й стереглися. А Хмельницький був вже таки тут; Поляки почали переходити по мостах через річку. Ледве половина їх війська перейшла на другий бік і сіла спочити та пообідати, як у Зборові задзвонили у всі дзвони. По тому знаку, як з-під землі, виросли перед переляканими Поляками козаки, а з ними й Татари, і почалася страшенна різанина. 5.000 Поляків, самих панів, не