А з Поляками почалася тим часом нова, остання вже війна. Було се літом 1652 р. Війна ся тяглася довго і надокучила усім. І Поляки, і Українські люде дуже потомилися, понищені були військо, скарб та й увесь край спустошений. Воювали ніби через силу, бо не вміли так погодитися, щоб жити у згоді, і воювалися хижо, люто, не милуючи одні других.
На весну (1653 р.) Тимошевого тестя Лупула скинув з господарства його міністр Степан Жирний, піднявши повстання. Тиміш пішов у Молдавію, щоб зарятувати свого тестя, але у бойовищу під Сучавою його поранено з гармати у ногу, і він од того скоро вмер. Тіло його козаки повезли на Україну, у Чигирин. На зустріч вийшла із старою Богданихою його жінка, що за час його походу привела близнят. Сумно дзвонили дзвони та стріляли гармати і рушниці, стрічаючи Гетьманського сина та провожаючи його до могили.
Поляки помагали новому Господареви молдавському, що скинув Лупула, а инше військо польське стало на Поділлі, щоб не пустити Хмельницького, коли б він пішов рятувати сина. Хмельницькому не легко було зібрати військо, бо старшина ремствувала, що він при своїх злиднях, та ще мішає Україну в ту волоську справу. Але на осінь прийшов Кримський хан, і Хмельницький знов почав війну з Поляками. Сам король пішов з військом на Україну та став табором під Жванцем, що проти Хотина над Дністром. Хмельницький почав стя-
