вляючи його, щоб приставав знову до Польщі. Один з того посольства оповідає, що Хмельницький росказав їм на се славну байку свою про того господаря, що мав у хаті домашнього ужа. Уж стеріг його хазяйство від всього злого, і господар жив в достатках, а за те дбав про ужа і ставив йому їжу. Але один раз уж хотів напитися молока з миски, з котрої їв синок господаря: хлопчик ударив ужа ложкою по голові, уж розсердився і вкусив хлопчика. Хлопчик закричав, прибіг господар і в запалі вдарив ужа і відрубав йому хвіст. Хлопчик умер, а уж, розсердившися, перестав помагати господареви, і пішло його хазяйство все прахом. Став радитися, що йому робити, і порадили йому помиритися з ужем. Поставив господар ужеви молока і уж молоко випив, але таки втік потім до нори. Став його господар намовляти, аби забув злість та став йому знов приятелем. Але уж сказав йому: приятелями вже нам не бути! Як ти побачиш мене, візьме тебе гнів за сина; а як я тебе бачу, пригадую свій одрубаний хвіст; краще нам розійтися і жити собі кождому осібно. Так і Україна з Польщею. Колись добре було Польщі з козаками, бо ті обороняли її від усякої біди, а за се не боронено їм живитися по далеких кутах, на Україні, куди не сягали руки „синів коронних“, панів польських. Та потім Поляки стали козаків тиснути, а козаччина почала Польщу кусати. Тепер їм уже не жити разом, бо між ними лягли гіркі спомини заподіяних кривд, крови і всяких обид. Нехай Польща відречеться України, дасть їй спокій, а козаки будуть їй помічні на ворогів. А з часом загояться ті болячки, розвіються ті прикрі спомини і настане колись між ними приязнь.
На початку 1657-го року умовився Хмельницький з королем шведським Карлом і князем Семигородським Ракочієм, щоб спільно воювати Польщу і поділити її так: до Швеції одходила б Велика Польща, Лівонія і Гданск з побережніми околицями; до Курфірста Бранденбурського — Прусси; до Угрів — Мала Польща, Литва, Мазовщина і Польська Галичина, а Україна брала собі усі останні українські землі і ставала на віки самостійною, ні від кого не залежньою державою. Умову сю підписали за Ракочія Хорват і Топош, а за Україну — генеральний суддя Самійло Зарудний і військовий осаул Ковалевський.
Умова з королем шведським Карлом і з Ракочієм (початок 1657 року).Хмельницький скликав тоді на раду старшину і полковників і сказав їм: „Нема чого нам добра сподіватись од Москви, коли вона з Польщою поєдналась, — треба нам відцуратись Московського царя і пристати до Угорського та Шведського, щоб звалити Польське королівство“.
Ніхто не перечив йому, і Гетьман вирядив до Ракочія 12.000 козаків під проводом Ждановича.
Спільники рушили на Польщу. У січні (январі) 1657 р. військо через Покуття пройшло до Львова; 29 березоля (марта) вступило у Краків, котрий зайняли Шведи, і Краковяне заприсягли Ракочієві; через Замостя, Берестя і Люблін дійшли до Варшави, котра теж під-
