Сторінка:Микола Аркас. Історія України-Русі (1912).pdf/262

— 223 —

»Будем ми старих людей біля його держати,
Будуть вони його научати, будем його добре поважати,
Тебе, батька нашого, гетьмана споминати!«
То Хмельницький зачував, великую радість собі мав,
Сідою головою поклін оддавав, сльози проливав.
Оттоді то козаки добре дбали: бунчук, булаву покладали,
Юрася Хмельниченка на гетьманство настановляли;
Тоді і з ріжних пищаль погримали,
Хмельниченка гетьманом поздоровляли.

Старий Гетьман тішився, що нарід хотів гетьманську булаву лишити в роді Хмельницьких і останніми місяцями пильно брався до того, щоб Юрася впровадити в гетьманські справи; брав його до ради, представляв послам, навчав. А було про що навчати. Провадив Хмельницький як раз тоді переговори з Москвою, Швециєю й Угорщиною, а польський король також прібував єще раз дійти з Хмельницьким до згоди. Але Богдан мав иньшу гадку. На початку 1657 року у спілці зі Шведами та Уграми він почав був воювати Польщу.

Угорський князь, Ракочій, пішов на Варшаву і там зійшовся з королем шведським. Хмельницький післав їм на поміч три свої полки, щоб відбити західню Україну. Але Ракочія Поляки розбили, а в війську Хмельницького виявився непослух. Се так розгнівало старого гетьмана, що йому відібрало мову.

СМЕРТЬ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.