місника Ржевського Богдана Хитрово з думним дяком Ларіоном Лопухіном, а за-для оборони України од ворогів, посилає князя Григорія Ромодановського з кінним і пішим військом московським, і ще боярина Василія Шереметьєва, і щоб Гетьман загадав заздалегідь наготовлити за-для них харчі та підводи. Як почула се старшина козацька і як побачила, що незабаром і справді прийшло московське військо і одним табором із князем Ромодановським стало у Переяславі, а другим з Лопухіним у Пирятині, то поспішилася упрохати Виговського, котрий не хотів через все те брати гетьманську булаву „на той час“, щоб він таки узяв її. Виговський згодився, але з того часу вже годі писатись: „на той час“, а зробився справжнім Гетьманом. На раді тій виявилось, що старшииа добре зрозуміла, як поспішився Богдан із тим поєднанням з Москвою, і тепер дуже стала боятись за свої права і вольності та за права усього народу Українського. Виговський сам охоче пристав до тієї ворожої Москві партії, в котрій були такі визначні люде, як полковники: Зеленський, Богун, Генеральний суддя Самійло Богданович та инші. Юрія Хмельниченка тоді було одпроважено у Київ до Академії, щоб він кінчав науку. Виговський же після тієї ради стає самостійним Гетьманом, а через те ми й становимо його зараз після Богдана.
Суперечки і сварки з полковн. Пушкарем.
Добре розуміючи, що навкруги його діється, Виговський бачив, що треба гаразд поміркувати і попрацювати, щоб дати Україні такий устрій, щоб і на далі захистити її від лихих сусідів. Одначе сила була не в ньому одному, а в народній массі тогочасної України. Се була найголовніща сила: не хто, як не народ за Богдана Хмельницького визволив Україну з-під тяжкого гніту. Та, на лихо, той народ і на крихту не мав політичного досвіду, щоб зрозуміти сучасні обставини. Він нічого кращою не хотів, як такого порядку, що був у Січі Запорожській: щоб усі були з рівними правами, були ні од кого не залежні і вільні. Здобути се за-для себе бажав увесь народ. До народа
