зазнали. Побіда Виговського під Конотопом. За пятнадцять верстов од замку, коло багнистої річки Соснівки, Виговський розбив Москалів у-прах, 30.000 московського війська лягло трупом, воєвода князь Пожарський попав у неволю, і Хан, за непочтиві речі його, покарав його на смерть. Трубецький із останнім військом мусів тікати до Путивля, Виговський гнав його аж до самої гранині України. Далі пустошити та грабувати московські землі пішли татарські загони, а Виговський повернувся до Гадяча і звідтіль послав до короля Яна-Казімира почесну здобич, що узяв він у Москалів: гармати, велику корогву, прапори та бубни. Звідсіль він рушив до Чигирина і почав міркувати, щоб виперти Москалів ще із Київа.
Рада у Германівці.Тим часом у Варшаві зібрався сейм у травні (маї) 1659-го року. На сейм сей приїхали і козацькі посли нового Великого Князівства Руського: Генеральні старшини Носач, Груша, Миргородський полковник Лісницький і по два сотники від кожного полку та значні козаки, — усього чоловік 200; на чолі того посольства стояли депутати: з Київа Юрій Немирич і з Чернигова — Прокіп Верещака. Багато суперечок було на тому сеймі: Поляки найбільш не хотіли, щоб скасовано було унію і не хотіли, щоб козакам дадено було шляхетство. Козаки уперто стояли на сьому і ще змагалися, щоб до Великого Князівства Руського прилучені були усі воєводства, де жили Українці. Але при кінці Казімир Беньовський, котрий давно жив на Україні, умовив Поляків згодитись, кажучи, що тепер, коли їм потрібна поміч проти Шведів і Москви, нерозумно цуратися єднання з козаками: їх така сила і такі вони дужі, що стануть у великій пригоді Речі Посполитій… Тепер треба попустити їм, а там далі можна буде повернути усе по-давньому. А сам він думав: аби пристали на умови, а козаки, як звикнуть до нових порядків, то самі знатимуть, як їх вдержати. Король польський присягає на Гадяцькі пакта (22 травня 1659).Нарешті Гадяцькі пакти були ствержені, і 22-го травня (мая) 1659-го року, на урочистих зборах Сената, присягав на сьому Король, арцибискуп Гнізненський, як найстарший по між католицьким духовенством в королівстві, біскуп Віленський, як голова духовенства литовського, гетьман коронний, гетьман Литовський, канцлери, маршалки, а далі, за митрополитом Київським, присягли й усі посли Великого Князівства Руського. Після того почалися у Варшаві бенкети, на котрих дуже приязно вітали послів українських. Так бучно почалося життя Великого Князівства Руського, але, на жаль, не довгий був його вік.
Як тільки посли повернулись до-дому, Немирича настановлено старшим над „затяжним“ військом, котре розставив він у Ніжині, Чернигові, Борзні та инших містах. Се військо дуже не до вподоби було народові, та й справді було для нього тяжким одбутком. Не розуміючи гаразд і не тямлючи, у чому головна сила Гадяцької умови, народ почав говорити на се військо, де було найбільш Поляків, що ніби то се вертаються знову старі часи з польськими порядками. Такими думками в народі покористувалися вороги Виговського, а їх було чимало. Протопоп Ніжинський Максим Филимонів, щирий прихильник Москви, знову заходився коло того, щоб підбурити народ проти По-
