у Крим, де він 22 роки пробув у неволі, останні недобитки московського війська мусіли скласти зброю і корогви до ніг переможцям, і їх випровадили аж за московську границю. Як почули козаки, що сталося із московським військом, зараз пристали до Поляків. Чуднівська умова.17-го жовтня (октября) під Чудновим зложено нову умову із Поляками, так звану Чуднівську; ствержені були усі Гадяцькі пакти, тільки викинуто з них усе те, де говорилося про Велике Князівство Руське, і Українці на віки зреклися єднання з Москвою. На сьому присягали Гетьман із старшиною і усе козацтво, а з польського боку за короля присягали Польський і Литовський коронні гетьмани.
Через місяць зібрано було у Корсуні „чорну раду“, на котрій заступником Короля був Беньовський. Він довго говорив до козаків, вихваляв Короля, ганьбив Москалів, нарешті сказав, що Король пробачає козакам усі їх провини проти Польщі і затверджує на Гетьмана Юрия Хмельниченка, котрому й доручив булаву. Козаки радо повітали Юрия і присягли Королеві. На сій таки раді на другий день обрали обозним Носача і писарем Павла Тетерю. До воєвод московських Юрий написав листи, щоб вони із військом своїм вибіралися геть з України, бо військо Запорожське і уся Україна не воліє далі зоставатися під рукою царя, а вертаються знов до свого прирожденного короля польського.
Тим часом полковник Переяславський Яким Сомко та Ніжинський Іван Золотаренко домагалися гетьманства. Перечувши, що сталося на правому боці Дніпра, вони скликали раду у Переяславі і усовіщували та умовляли, щоб хоч Лівобережна Україна держалась Москви. На те пристали полки: Ніжинський. Переяславський і Чернигівський. На раді тій Сомка обрано наказним Гетьманом. Дуже гарний на вроду, показний, щиросердий, одважний і розумний чоловік, він мав чимало прихильників. Золотаренко не хотів уважити гетьманство і, мислячи сам зробитись Гетьманом, підлещувався до воєводи Ромодановського та, через єпископа Мефодія, писав доноси Московському урядові на Сомка. Єпископ Мефодій — се той самий протопоп Максим Филимонів, що баламутив ще за Виговського. Тепер він, за прихильність до Москви, висвячений був на єпископа і настановлений доглядачем Київської митрополії, бо митрополит Київський Дионисій Балабан не хотів взнавати Московського патріарха. Увесь 1661-ий рік Сомко, із прихильними до його полками, одбивався од Поляків і Юрия і прохав підмоги у Ромодановського. Нарешті Ромоданівський рушив із московським військом і Слободськими полками на Україну, щоб визволити Сомка, котрого під Переяславом обліг своїм військом Юрий із Поляками та Татарами. Як прийшов Ромодановський, Юрий став одступати до Дніпра, Сомко нагнав його під Каневом і у-прах розбив його військо та вигубив більш 10.000 козаків; сам Юрий ледве встиг перехопитись за Дніпро і утік до Чигирина. Се бойовище виявило усю нікчемність Юрия, і козаки голосно почали ремствувати на нього, а тут ще й Запорожський кошовий Іван Величко-Босовський прислав
