з-під польського ярма Москва люто насміялася. Тоді, як за-ради того ж визволення Україна оддала себе під руку єдиновірної держави, — ся держава віддає її назад тій самій Польщі, у теє ж ярмо, не питаючись народу, чи хоче він того. Більш освічені Українці, а між ними й Дорошенко, бачили, що коли Богдан, котрий підняв був на боротьбу за волю усю Україну, не зміг обійтись без того, щоб не піддатись під руку Царя, то тепер і надто треба було шукати чієїсь міцної руки, щоб вона захистила обездолену, поруйновану, стустошену, і вилюднену через безперестанні війни Україну. Думка Дорошенка була — зібрати її усю до-купи, а як пощастить, то й самостійною зробити. Розуміючи заміри Москви і добре знаючи порядки та становище Польщі, він поклав собі знайти захист десь окрім них. Він шукав міцної руки, а такої ніде було шукати, окрім як не у Турецького султана. І от Дорошенко, після ради, що зібрав він на р. Росаві біля Корсуня, у початку 1669 р. піддався Турції на тих самих умовах, на котрих були піддані їй Молдавія і Волощина. Україні забезпечено було сією умовою не тільки автономію, але вона не повинна була платити Султанові ніякої податі, — тільки військо мусіла йому постачати. За те Султан обіцяв Україні поміч, щоб вона могла добути собі незалежність в етнографічних границях, по Перемишль, Самбір і Путивль.
