мало не усі полковники позаводили у себе компанійців, котрі були у них неначе їх прибічна дружина та справляли коло них чисто поліційну службу. В травні (маї) місяці 1670 р., на проханна Гетьмана, Царь прислав до його стрільців, щоб були при Гетьманові та стерегли його; тую сторожу Гетьман мусів держати своїм коштом. Вигадав се Многогрішний за-для своєї обезпеки, бо знав, що його не люблять і почував себе дуже небезпешним на своїй посаді. А Московському урядові се було й на руку: він таким побитом мав при боці Гетьмана по-всяк-час свого доглядача. З того часу сю сторожу становлено було до кожного Гетьмана. У тому ж таки році Многогрішннй, з дозволу Царя, переніс свою столицю з Гадяча у Батурин, де й пробували Гетьмани, кінчаючи Мазепою.
Дорошенко, мстячись над Многогрішним за його зраду, виклопотав у патріарха Константинопольського соборну на нього „анафему“. Спочатку Многогрішний байдуже дивився на се, але скоро після того його побив грець (апоплексія), і він, вважаючи, що хворість ся сталася йому через те прокляття, став прохати Московського царя, щоб він заступився за нього перед патріархом Константинопольським, щоб той скасував проклін. Патріарх уважив бажання Царя, а Гетьман після того заходився будовати церкви.
Многогрішного не любила старшина, — не любила за те, що він був не виборній Гетьман, а начеб поставлений Москвою; не любила й за те, що він, як чоловік простий, і робив вже дуже по-простецьки: хто з старшини не згожувався з ним або суперечив йому, він, не вважаючи ні на-що, лаявся, а иноді й бився, а було й так, що прямо рубав шаблею; маючи право суду над старшиною, він на зле уживав того права, а часом і без суда скидав старшину з урядів та настановляв на те місце своїх родичів та приятелів. А через усе те сипалися, як з решета, доноси на Гетьмана у Москву, у так званий „Мароросійський приказ“, котрий відав діла України; до того ще й Гетьман сам не вмів показати з себе дуже улесливого і як чоловік нервовий, а ча-
