бужжю, — одписує про се в Москву Мазепа — Поляки страшенно катували підлеглих їм Українців: одних вішали, других на цвяхи кидали, або садовили на палі“. Тим, про кого думали, то він брав участь у тому повстанні, одрізували ліве вухо, і таких значених — як свідчить сучасник — було більш 70.000 чоловік... Таке коїлося в Правобічній Україні аж до 1703 року. За сей час Мазепа инший став до Палія. Мазепа бачив, як зростає любов народня до Палія; він боявся, щоб се йому не завадило, і надумав якимсь побитом зіпхнути Палія з свого шляху; — він писав Московському урядові, що боїтся, коли б Палій не погодився із тими Поляками, котрі перейшли на бік Шведського короля.
У початку 1704-го року Правобічний Гетьман Самусь. а з ним Корсунський полковник Искра прийшли у Переяслав і покірливо сказали: „Не можемо ми разом жити з Поляками і, коли нас не прийме православний Царь і Гетьман обох боків Дніпра, не знаємо, де й подітись“. 24-го січня (января) Мазепа, з дозволу Царя, у Ніжині прийняв од Самуся гетьманські клейноди, котрі дав йому був Польський король. Таким побитом, на правому боці Дніпра остався один лишень борець за козацьке українське діло — Семен Палій. Се був спражній Запорожець, оборонець народніх прав, свободи і політичної автономії України, ненависник і лютий ворог усякого рабства та самоправства. Така вдача його одповідала тому, що було на серці й на мислі у кожного Українця, тим-то він без міри був любий народові. А се дуже турбовало Мазепу, бо він, схиляючись до шляхетства та потураючи старшині, не надіявся на народню любов... А без неї правителеві, котрого обрав той самий народ, не легко було вдержатись на своїй посаді.
Походи козаків у Лівонію, Інґрію і Польщу.Довго Мазепа не міг нічого заподіяти Палієві, але те, що Палій завзято не хотів оддавати Білу Церкву Полякам, спільникам в той час Москви, допомогло Мазепі. Про се оповідатиметься далі, а поки що — вернемось трохи назад.
