У 1699 році царь Петро I і король Польський Август II умовились, через своїх уповажнених, разом стати проти молодого короля Шведського Карла XII. Війну розпочав Август у Лівонії, куди у 1700 році Царь звелів Мазепі послати йому на поміч козацьке військо. Гетьман вирядив один полк охочекомонних, під проводом полковника Искри. Ледве вийшло се військо, як знов прийшов царський наказ послати ще 10.000 козаків; і сі виступили у Псков, під проводом наказного Гетьмана Обидовського, Мазепиного небожа. У нього було війська: 4.000 Ніжинського та Чернигівського полків, 1.000 Стародубського і 4 полки охочекомонні. Але вони Шведів не бачили й у вічі, — бачили тільки московське військо, що тікало на всі боки після того, як його розбили Шведи під Нарвою. Незабаром ті козаки, що ходили воювати своїм коштом, босі й голодні, обідрані і без коней вернулися до-дому, люті на Московське начальство, котре позабірало на війну їх із кіньми і не платило за те грошей. Замість них послано ще 7.000 козаків, під проводом наказного Гетьмана, Гадяцького полковника Боруховича, а скоро за ним рушив із полками: Миргородським, Лубенським, Переяславським, Ніжинським і Полтавським наказний отаман — Миргородський полковник Апостол. Се військо пущено додому у січні (январі) 1702 року, а 27-го липня (юля) того ж року послано у поміч Полякам инших 12.000 козаків, під проводом наказного Гетьмана, Стародубського полковника Миклашевського.
Ще в лютому (февралі) 1701 року царь Петро бачився із королем Августом, і вони заздалегідь поділили по-між себе землі, що мали одвоювати од Шведів. Петро брав собі Інгрію і Корелію (коло теперішнього Петербурга) а Август назначив собі Остзейський край, та ще, з поради панів польських, намагався, щоб Московський царь зрікся своїх прав на Правобічну Україну. Але Мазепа, через присланого до нього в сій справі дяка московського Бориса Михайлова, одказав Цареві, що Україна на се ніколи не пристане: „Бо не дурно наші літописі пишуть: поки світ стоїть світом, Поляк Русинові не буде братом“.
Зімою 1702 і 1703 року Гетьман їздив у Москву. Там знов його добре вітали, надарували йому земель із селами і з слободами, соболів (на футра), шовку і таке инше, а король Польський прислав йому орден Білого Орла.
Козаки та Запорожці, вертаючись з походів тих до-дому, рознесли скрізь по Україні, які то люде Москалі, як вони знущаються, зневажають та кривдять Українців, як поневіряєть Українцями Московський уряд. Через сі балачки Запорожці готові були підняти повстання проти Москалів, і за те стояв і Кошовий отаман Кость Гордієнко, справжній лицарь і запеклий ворог Москви. Запорожці вже готові були вийти на Україну, вигнати Москалів, панів та орандарів. Мазепа писав у Москву, що по всій Україні менша стала прихильність до Царя й до Москви. Петро I вимагав, щоб присилано було козаків у північні сторони на службу та на всякі роботи. Сього попереду ніколи не було,
