вами Орлик. він виявив свої заміри, але до якого часу усе робилося потай, і тільки Орлик, котрий присягнув нікому нічого не говорити, знав де-що про усе.
Другої зіми знов приїздив Єзуїт Заленський до Мазепи з універсалом Станіслава до козаків і народу Уяраїнського. Він пробував у Бахмачі, а звідти Орлик привозив його двічи до Гетьмана на Гончарівку (урочище, де був палац Мазепи, за пів верстви од Батурина); там вони зачинившись, довго потаємці розмовляли.
Бунт БулавинаТим часом при кінці 1707-го року з'явився на Запорожжі донський козак Кіндрат Булавин. Він заохочував Запорожців пристати до Донців, щоб битись з московським військом, вигубити бояр і усіх панів та усяких урядовців, До його пристало чимало Запорожської голоти і гультаїв. Але Мазепа вирядив проти нього компанійського полковника Кожухівського і Полтавського — Левенця, і вони вигнали Булавина з його ватагою з України та пішли на підмогу князю Долгорукому, що був посланий Московським урядом проти бунтівників. Так знищив Мазепа власного союзника, бо таким міг стати Булавин у борбі Мазепи з Москвою. На Дону Булавинові спочатку щастило: він розбив московське військо і зайняв місто Черкаськ; але тут він на-щось розділив свої сили, а через те незабаром його було розбито. Знаючи, яка буде йому кара і муки у Москві, як його піймають, він застрелився. 1.500 Запорожців, котрі були в його війську, обложив бригадір Шидловський у Бахмуті і, здається, винищив їх до одного, а Бахмут спалив. Частина Донців, під проводом Некрасова, утікла на Кубань, а потім піддалися Турції і оселилися по Дунайських плавцях у Добруджі. Там живуть потомки їх і досі і прозиваються „Некрасовцями“. Ми ще стрінемося з ними далі.
З самого початку гетьманування Мазепи він мав багато ворогів, і доноси на його присилано у Москву мало не що-року, але вони скомпановані були недотепно, в них було так небагато правдивих доказів, що Гетьманові не було чого боятись, — навпаки, через них Мазепа ставав в очах Петрових ще вірнійшим та ще більш прихильним до нього Гетьманом. Усіх доносчиків, починаючи з 1687-го року (з попа — розстриги з Путівля) і до посліднього часу, Московський уряд або сам карав на смерть, або присилав до Гетьмана, щоб він робив з ними, що схоче; і, треба сказати правду, Мазепа ніколи не уживав на зле своєї власти та посади: він не був лютий з роду. Так, ми бачимо, що з одданих йому доносчиків, він скарав на смерть одного тільки ченця Соломона, — небожа ж Самойловичового, Гадяцького полковника Михайла Василевича Галицького, він передав Московському урядові, і в Москві покарали його батогами за донос на Гетьмана та заслали у Сібір; Забілу, Солонину і Чалієнка він зовсім прощає і нічим не карає Суслу. Але тепер у 1708 році послано новий донос, котрий дуже збентежив Гетьмана. Донос сей з'явився саме тоді, як трохи не вся старшина козацька і Запорожжя скупились коло Гетьмана, щоб проголосити незалежність України, як от-от Карл XII мав
