прохав у свойому листі Головкіна. щоб жінок і родину покараних на смерть одпустити і дати їм спокійно, „без жадної біди і туги“, пробувати у своїх маєтностях, та не однімати їх, бо чоловіків їх вже доволі покарано.
Мотря Кочубеївна ще у 1707 році вийшла заміж за молодого Чуйкевича, котрий був прихильний до Мазепи до кінця. За те після Полтавської битви він був засланий у Сібір з жінкою. Але Мотря потім повернулась з Сібіру і жила у манастирі; там вона і вмерла.
Скоро після того, як покарано на смерть Кочубея та Искру, Карл XII, після щасливого для себе бойовища 3-го липня (юля) біля Головчина (у Могілевському повіті), рушив таки на Україну, хоч канцлєр його, граф Піпер, і кватирмайстер Гілленкрон були против того.
16-го вересня (сентября) вирядив він генерала Лагеркрона взяти Стародуб, а 21-го і сам вступив у Гетьманщину і отаборився у Дрокові (село у Суражському повіті). Останнє військо йшло за ним. 27-го вересня на шведську ватагу, що йшла з Лівонії під проводом генерала Левенгаупта через Литву для того, щоб поєднатися з головною силою Карла, під Лісною напали Москалі і розбили її. Ся невеличка побіда московського війська зробила чимале вражіння на Україні і дуже звеселила Петра. Як Мазепа довідався про те, що Карл іде у Гетьманщину, то, замість того, щоб рушити на Москву та далі на північ, а під Київ і у Полтавщину послати короля Станіслава, з досади скрикнув перед старшиною, що була тоді в його: „От чорт його сюди несе! Та він усі мої рахування понівечив! Тепер він впровадить за со-
