Сторінка:Микола Аркас. Історія України-Русі (1912).pdf/368

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 325 —

У 1718 році Петро повернувся з-за границі, і Гетьман Скоропадський з Генеральним бунчужним Яковом Лизогубом, полковниками: Чернигівським — Павлом Полуботком, Лубенським Андрієм Марковичем, Гадяцьким — Михайлом Милорадовичем і 200 козаків приїхав до Москви, щоб вітати Царя. З Москви Царь скоро зібрався у Петербург і покликав туди із собою Гетьмана та старшину, щоб похвалитися їм своєю новою столицею. Поки вони там пробували, Царь призначив суд над сином своїм, царевичем Олексієм Петровичем. На суді тому, по приказу Царя, були й Гетьман з старшиною. Коли скінчився суд і усі, хто там був, запобігаючи царської ласки, поспішили постановити страшний рішенець, котрого бажав Царь, Українці, коли запитали про їх думку у сій справі, одмовили так: „Не можемо ми бути суддями між батьком-царем та сином, бо в такому разі не можна бути безстороннім“.

АРХИЄПИСКОП ФЕОФАН ПРОКОПОВИЧ.

У Москві ще у 1700 році помер патріарх Адріян, і царь Петро не хотів вже, щоб було обрано другого, а замість патріарха задумав встановити яку-небудь коллегію (управу з кількох душ), і от у 1721 році і засновано було „Святѣйшій Правительствующій Синодъ“. Покиж що, патріарха заступав тим часом ученик Київської Академії — Рязанський митрополит Стефан Яворський. Другий Українець, архиєпископ Псковський Феофан Прокопович, працював над статутом (уставом) і регламентом (порядком, що і як робити) для того Синоду, і щоб його вислухати і ствердити, у Петербург покликано було і українське старше духовенство, з Київським митрополитом Іоасафом Кроковським на чолі. Але з доноса якогось ченця, Ірінія, Царь довідався, що митрополит Іоасаф на духовному соборі у Київі радив не приставати і противитись тому регламентові. Тим-то, як приїхали українські епископи у Тверь, Іоасафа схоплено і посажено в тюрму в тамошньому манастирі, де він скоро і вмер; останні ж епископи, налякані тим, підписали усе, що їм було звелено. Повернувшись до Київа, вони почули, що у Печерській лаврі була страшенна пожежа і що згоріла уся лаврська бібліотека, де багато віків, ще од часу князів Київських, зберегалися старовинні документи.