син Апостола Петро, котрий мав жити у Петербурзі, немов у заставі. Сей Петро був дуже освічена людина, добре знав французьку, італійську, польську, російську й латинську мови; старшого ж сина Апостола, Павла, зроблено Миргородським полковником.
На другий 1728 год мало бути коронування Петра II. Гетьман із старшиною, полковниками, бунчужними товаришами та тайним совітником Наумовим був на тому коронуванні, пробуваючи у Москві, подав Цареві прохання од себе і старшини про те, щоб стверджено було права України. На се прохання була дана одповідь, так звані „рѣшительные пункты“, котрими стверджено усі права і вольності України і вернуто виборче право, що було раніще. Повернувшись до Глухова, Гетьман поспішив послати до Царя, щоб він ствердив реєстер Генеральної старшини, що була скасована у 1723 році. Реєстер той був стверджений у 1726 році; по ньому настановлено: Генеральним обозним — Яків Лизогуб, Генеральними суддями — Андрій Кандиба і Михайло Забіла, Генеральними осавулами — Іван Мануйлович і Хведір Лисенко, Генеральним хорунжим — Яким Горленко і Генеральним бунчужним — Іван Борозна. У сьому ж 1729 році, замість Наумова, резідентом при Гетьманові настановлено було князя Шаховського.
У кінці 1729-го року Гетьман знов поїхав у Москву і несподівано був при тому, як помер молодий царь Петро II (18-го січня 1730 року). Ся смерть дуже збентежила старого Гетьмана, бо не можна було знати, чого сподіватись і що могло статися. Прямого наслідника не було, і хто буде на престолі, не знати було. Члени „Верховнаго Совѣта“, на раді своїй положили покликати дочку царя Івана Олексійовича, племенницю Петра I, удовицю після Курляндського Герцога, Анну Івановну, 28-го квітня (апріля) того ж року вона коронувалася у Москві. Нова цариця була ласкава, — вона пустила до-дому сина Гетьмана, Петра, і зробила його полковником Лубенським, зменшила число війська, що стояло постоями на Україні, до 6 кавалерійських полків і дарувала Гетьманові орден св. Олександра Невського.
Ся ласка хоч трошки дала спочити людям, та не зовсім: граф Мініх, що тоді був головним начальником російської армії, заходився, для забезпеки од Татар, копати рови і насипати високий вал із кріпостями од Дніпра аж до Донця. На сю важку роботу виряжено 20.000 козаків і 10.000 простого люду звідусіль з України, під проводом Київського полковника Антона Танського. На другий год, на заміну, посилано стількиж козаків і людей під проводом Прилуцького полковника Петра Галагана, а у 1733 році число їх було зменшено на 10.000, і ходили вони, на заміну, під проводом Лубенського полковника Петра Апостола. Багато народу загинуло на тих важких роботах.
У 1730 році через Україну і Київ проїздив, вертаючись з Єрусалиму, ігумен Московського манастиря, Суханов. Йому дуже не вподобались церковні порядки і служба на Україні, і він написав донос у Синод. Він писав в ньому, що у Палестині і Греції бачив він багато
