— „Звісно, у їх дурацькій хохландії“ — одказав другий. Близчі Запорожці, почувши таке, переморгнулися по-між себе і почали голосно, щоб ті пани чули, таку розмову:
— Ой-ой-ой, брате мій, та й панів же тут яка сила!
— Та все які великі, та розумні! — одказав другий.
— І де вони тільки родяться?
— Звісно, де: у Петербурзі та Москві.
— А де вмірають? — спитав перший.
— Вмірають у Сібіру та Камчатці! — одказав другий. Сим він натякав на те, що панство се хоч і велике, та не має волі й краплі, так що навіть не може сказати сьогодня, що спіткає його завтра або де він опиниться на завтра. Закрутили пани носами, почувши таке, та й пішли геть.
Тим часом на царській раді ухвалено було скасувати Запорожжя і зруйновати їх кубло — Запорожську Січ. Справу сю доручив Потьомкин генералу Петру Текелію і князю Прозоровському, щоб вони як найшвидче, але потаєнці, взялися до діла. Текелій повинен був облягти Січ, а Прозоровський тим часом рушити з великим військом у Запорожські паланки і позаймати їх московським військом. На той час у Січі, так само, як і по паланках, було не багато народу. Нічого не сподіваючись, — бо ще й посли їх не повернулися з Петербургу, — Запорожці розійшлися по великому просторі своїх степів на хазяйські роботи, на рибальство, на лови, то що. Коли се на Січ, де під той
