власть, коли не більшу, як нинішні монархи і значіння його було також не меньше, хоть значіння залежить звичайно від чоловіка.
Гетьман, як і вся козацька старшина, не брав пенсиї з державного скарбу, тільки удержувався з маєтків, котрі приписані були на се.
В Правобережній Україні до Гетьмана належало ціле староство Чигиринське і містечко Обухів з округою; в Лівобережній Батурин з дооколичними селами, Гадяч з округою і теж велика Шептаківська волость на півночі Чернигівщини. Доходи з них і були Гетьманам замість жалування. Помалу Московський уряд зробив з Гетьмана слухняного урядовця, котрий прислухався до бажання уряду, а не народу, і Гетьман, спираючись на уряд Московський, почував себе незалежним од народу, — ми бачимо, що не раз навіть обірають Гетьмана не по своїй охоті, а з примусу.
Коло Гетьмана було чимало урядовців — Генеральна старшина.
У Генеральній старшині, з титулом „Вельможних“, були:
Генеральний обозний, — по теперішньому „начальник Штабу“. Він завідував усією арматою (артілєрією) військовою, городовою і кріпостною. Під час походу він повинен був поставити на кватирі військо, ставити обоз та укріпляти його. В ті часи обоз треба було обкопувати валами та ровом, і сим завідував Обозний. Тим-то вся армата була під його рукою. Арматня наука на Україні стояла тоді дуже високо, і в Глухові та Батурині були свої людвисарні, де виливали гармати. (Перший подбав о се Мазепа. Гармати виливано з гербом і іменем Гетьмана).
Генеральний обозний так салю, як і инші козацькі урядовці, замість жалування мав „рангову маєтність“, так звалося село, або кілька сел, котрі були одписані якомусь урядовцеві. На Генерального обозного одписувалася рангова маєтність у 400 дворів.
