паном. Для того то народ і йшов так радо на кріваві бої з Польщею, щоб добитися тих прав, яких під Польщею для селянина не було. Там селянин був цілком безправним. Але згодом і на Вкраїні ставало селянам гірше, а то через землю і через те, що сусідні держави, Польща й Росия втручувалися до нас і хотіли поневолити селянина так, як він був у них поневолений, щоб не було ріжниці ї щоб пани усюди однако могли мати свої маєтки й однако панувати. А наше, українське панство, наша козацька старшина почала й собі також заводити то польські, то московські порядки і притісняти хлопів. Звідси йшли всякі непорозуміння. Народ знеохочувався до своїх панів і вже не слухав їх поклику, як колись за Хмельницького. Так приміром було за Мазепи. Мазепа був добрим політиком, славним господарем і чоловіком дуже дбалим о культуру, але до селян він не був уважливим, за те рад був піднести високо українське панство. Тим то й нарід не ставився на його поклик, коли він задумав зірвати з Москвою, та вибитися на волю. Думав він, що народ піде на тую борбу так охочо, як за Хмельницького, та помилився.
Закріпощення селян йшло з попитом на землю. Як селянин хотів землі, то брав єї, чи від Гетьмана, чи від кого там, не зважаючи, що за тую землю треба було відробляти тому, хто землю давав, або платити дань. Зразу той відробок був малий, аж за Самойловича дійшов до двох днів в тиждні.
Коли правий беріг зруйновано, народ тікав на лівий і брав землю на тяжких умовах. Се й викликало панщину. Але все таки наш селянин, під українською управою, був не вміру свобіднійший від селян в Польщі та в Москві — головно через те, що йому вільно було перейти з місця на місце та як не тут, то там шукати собі лучшої долі. А в Польщі селянин був приписаний до рілі і робили ним як товариною.
Аж у 1763 році цариця Катерина завела справжнє кріпацтво: вона заборонила селянам переходити од одного пана до другого, а пізніше завела всякі кріпацькі порядки, які були в Московщині, всяке право панів до селян і тоді вже українському селяньству ніде не було ні добра, ні волі.
Духовенство.Духовенство на Україні було самостійне. Воно ніби підлягало царгородському патриярхови, але властиво само собою рядило, а громадяньство обсаджувало свобідним вибором важнійші духовні місця. Тільки вже за Самойловича московське правительство зробило так, що митрополит київський, голова української церкви піддався московському патриярхови, а царгородський патриярх мусів на те згодитися. З тої пори московська духовна зверхність взяла що-раз більше притісняти нашу церкву, заказуючи друкувати по українськи книжки, наглядаючи школи і пильнуючи, щоб не було ріжниці між московською, а українською церквою.
Патриярх Филярет видав 1672 року указ, щоб ніхто не купував ніяких книжок українського друку (тоді казали литовської печати). То-
