хайла Козачинського, а між учениками, пізнійшого славного українського фільозофа Григория Сковороду й росийського письменника Ломоносова. Учеників бувало до 2.000.
Але всеж таки була се школа, де головно вчили богословських наук, тому й хотіли світлійші Українці заложити світський університет, на взір заграничних, в Батурині, тільки Москва не дала на се дозволу. Такий університет що йно пізнійше отворено в Харкові заходом Українців, та вже без українського характеру.
Київська Академія стала у великій пригоді Московській державі; з неї вийшли такі діячі і письменники, як Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Георгій Кониський та инші; всі вони залишили після себе коштовні твори і мали чималий вплив на тогочасні події.
український депутат 1767 р., автор »Істориї Русів«.
Спутане цензурою українське письменьство не могло свобідно розвиватися. Тільки такий „Синопсіс“ міг свобідно розходитися, а книжки справді гідні, надихані почуттям правдивої любови вітчими мусіли скриватися в рукописях. Не одна з них так і минулася. З цікавих письменників знаємо:
Генерального підскарбія Якова Андрійовича Марковича. Зоставив після себе записки — він записував що-дня усякі події од року 1716 до 1767; Генерального хорунжия Миколу Даниловича Ханенка, правнука Правобічного Гетьмана Михайла Ханенка, залишив нам: 1. „Діаріуш або Журнал, щоденна Записка случающихся при дворі Гетьмана оказій і церемоній“ і 2. „Дневник Генерального хорунжого Миколи Ханенка з 1719 по 1723 р. і з 1727 по 1753 р. Окрім того, Бунчуковий товариш Петро Симоновський написав „Коротке описаніє о козацьком Малоросійськом народі“.
Любов до України та ненависть до єї ворогів і гнобителів будила „Істория Русів“, котру приписувано Кониському, а котра була властиво твором Григория Полетики, українського депутата з 1767 року.
