ського, Марка Вовчка та инші. Костомаров почав видавати свої писання про українську історію, Куліш писав про українське письменство. Вперше тоді виходила українська наука на ширшу дорогу. Тепер, коли правительство взялося само до того, щоб визволити кріпаків, багато Українців взялося за працю для свого народу, взялося допомагати, щоб те визволення було як найкраще зроблено. Для того, щоб селяне знали свої права, заходилися писати книжечки про закони та порядки державні. Щоб між народом була більша освіта, допоминалися, щоб наука в школі була мовою українською — рідною, щоб дитина її розуміла. Заводили школи і для дорослих — такі, де можна було вчитися вечорами та у неділю робітникам та слугам неписьменним, і в них вчили по українськи. Але не минуло й два роки після визволення кріпаків, як уряд припинив всяку роботу на користь народові. Багато українських діячів було заслано, книжки, писані українською мовою, заборонено друковати, — тільки й дозволено було видавати невеличкі оповідання, та й то цензура дуже присікувалась до них.
26-го лютого (февраля) 1861 року у Петербурзі помер Тарас Григорович Шевченко, не діждавшись кілька день, щоб почути про волю для свого народу, за якого він так тяжко побивався і так гірко проливав свої святі сльози. З великою пошаною тіло його одвезено на Україну, як він того й бажав, і тут, над Дніпром, недалеко Канева, по-
