Сторінка:Микола Аркас. Історія України-Русі (1912).pdf/49

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 28 —

кіньми їхати, ні пішки йти, а несіть нас у човнах“. Так і зробили — узяли ті човни й понесли, а вони, сидячи у них, дуже пишалися. Як принесли їх у двір, де дожидалася їх Ольга, то зараз, з її наказу, вкинули ті човни з послами у яму і живцем закопали.

Та не вдовольнилася Ольга сією помстою, — мало було їй сього, — і вона послала сказати Деревлянам, що коли вони хочуть, щоб вона пішла за їх князя, то нехай пришлють у Київ своїх найзначніщих людей сватати її. Деревляне послали зараз своїх сватів, і як вони прийшли до Київа і хотіли бачити княгиню, то Ольга сказала, що не допустить їх на свої очу немитими й звеліла витопити лазню (баню), куди й пішли посли паритись. Як усі вони зайшли у ту лазню, двері зачинили, підпалили її з усіх боків, і всі вони живцем в ній згоріли.

Тоді Ольга пішла з дружиною своєю до Деревлян, щоб на могилі Ігоря справити тризну. Поскликала на ту тризну багато значніщих Деревлян, понапоювала їх добре і коли вони усі попилися, тоді звеліла своїм воякам-дружині повбивати їх. Більш пяти тисяч люду було ніби то вбито на могилі Ігоря.

На другий год знову прийшла Ольга з своєю дружиною до Деревлян і на сей раз узяла з собою малого свого сина Святослава, — завоювала кільки деревлянських го́родів і обступила військом їх город Іскоростень. Деревляне перелякалися і зачинилися у городі. Тоді Ольга послала до них послів, і ті сказали їм: „Княгиня каже: буде вже з мене тієї помсти за чоловіка мого Ігоря: тепер я звоювала всю Деревлянську землю й наложила на неї дань. Так само хочу зробити й з вами. Пришліть мені тільки від кожної хати по три голуби й по три горобці, то я й піду“. Іскоростенці дуже зраділи, що таку невелику дань наложила на них княгиня й зараз позносили все Киянам до табору, а Ольга звеліла до ноги кожному голубові й кожному горобцеві привязати по ганчірці, а у-вечері підпалити й пустити на волю. Так і зробили: підпалили ті ганчірки, привязані до ніг і попускали голубів і горобців на волю. Вони знялися й зараз таки полетіли у го́род по своїх гніздах, а горобці по-під свої стріхи, і го́род враз запалав страшенним вогнем. Кинулися бідні городяне з го́рода у поле, а Кияне — на них; багато їх повбивали й багато позабірали в неволю.

Так оповідає Літописець те, що чув од людей. Але з сього всього певне тільки те, що Ольга воювала з Деревлянами й позбавила їх тієї волі, яку мали вони ще за Ігоря. Дуже може бути, що Поляне, од яких чув Літописець про помсту Ольги, навмисне зробили Деревлян якимись дурнями.

Друге, що оповідає Літописець про Ольгу — се те, як вона охрестилася. Літописець оповідає про се так. Ольга поїхала у Візантію, де тоді царював Константин Багрянородний. Вона йому дуже припала до вподоби за свою вроду й розум і він хотів одружитися з нею, кажучи, що їй краще б пристало царювати у великому царстві, — от такому, як була тоді Візантія, — аніж жити дома, серед дикого на-