мир послав до Рогволода своїх сватів, але Рогніда одмовила їм: „Не роззую сина рабині і не піду за його“, натякаючи сим на те, що Володимир був син простої клюшниці (тоді був такий звичай, що молода після шлюбу мусіла роззувати молодого). Дуже розгнівавсь Володимир і саме тоді, як поїзжане зібралися вже везти Рогніду до Ярополка, напав на Полоцьк, убив Рогволода і двох синів його, силомиць узяв Рогніду собі за жінку і подався на Київ, де заперся Ярополк. Тут він побачив, що не легко добути брата свого у Київі і став підмовляти Блуда, боярина братової дружини, щоб той як-небудь зробив так, щоб Ярополк вийшов із города. Блуд згодився, пішов до Ярополка і став радити йому й вмовляти його, щоб він скоріш пішов до Володимира й сказав йому так: „Ти подужав мене, брате! Бери собі Київ, а мені що даси, те й візьму“. Так воно й сталося.
Як знати з сього, Ярополк був чоловік дуже не твердої вдачи: там він послухав Свенельда й пішов на брата свого Олега, тут послухався Блуда й сам оддавсь до рук Володимирових; своєю волею він нічого не робив, і крутили молодим князем бояре, як хто хотів. Ярополк послухався Блуда й прийшов до Володимира, але на нього накинулися два варяги й на братових очах вбили його. Таким побитом у 980 році Володимир здобув собі Київ.
Володимир Великий 980–1015.За Володимира, а потім ще за сина його Ярослава, держава Київська була найславнійша й найсильнійша за ввесь час. Ставши київським князем, Володимир позбірав усі українські землі та й инші, що до Київа належали, приборкав неслухняні землі, що не хотіли йому коритись і прилучив де-які нові, дальші. Так знаємо з літописи, що він ходив походом під Карпати, в теперішню Галичину, і забрав назад од Поляків українські міста Перемишль, Червень та инші на західньому пограниччю держави. За сі пограничні міста завжди була колотнеча Русинів з Поляками: Поляки підгарбували їх під себе, а київські князі йшли та одбивали. Так само мусів Володимир забрати назад свої землі і на Побужу, що підбили були Ятвяги (литовське племя). Певно під час тих походів заглянув Володимир і на полудневе згіря Карпатів, де тепер угорські Русини, бо воно теж належало до Київської держави. З тих часів ото задержалося у закарпатських Русинів наймення „Русин“, „Руснак“.
Приборкав Володимир і Вятичів та Радимичів, що були перестали слухатися його, ходив походом на Волзських Болгарів, але мабуть не мав великого там щастя. Літопись, згадуючи про сей похід, додає, що Добриня (дядько Володимира) так сказав Володимиру: „Я оглянув взятих в полон Болгарів — вони в чоботях (то б то великі пани, як на нас), дани нам давати не будуть — лучче шукаймо „лапотників“ (таких, що в личаках ходять). За кілька літ Володимир мав уже величезну українсько-руську державу, що сягала від гір Карпатських до Кавказу, а на півночи до Волги, до великих озер, що недалеко теперішнього Петербурга. На місце бояр і намісників по великих городах по тих землях Володимир посадив своїх синів: він мав багато дітей, бо мав
