ріг, але частина їх встигла утїкти в Дніпро; частина дружини з Вишатою пішла суходолом до Дунаю, простуючи до-дому, але Греки нагнали їх, побили й одних повбивали, а других забрали у неволю, а імператор грецький звелів повиколювати їм очі. Продержавши їх у неволі кілька літ, пустили аж тоді, як цар грецький Константин Мономах замирився з Ярославом і віддав свою родичку, царівну, за сина його Всеволода.
Ярослав мислив зміцнити свій рід і звеличати його, а за для того він породнив своїх дітей з чужоземними володарями; так сина свого Всеволода, як вже згадувалося, одружив із царівною з роду імператора грецького Константина Мономаха; дочку Єлисавету оддав за норвежського короля Гаральда, другу дочку Анну — за французького короля Генриха І; рідна сестра його Преслава була за королем польським Казимиром, одна з дочок за угорським королем Андрієм, а два сини його держали німецьких князівен; сам же він мав жінку — доньку короля шведського. Усе се показує, що київська держава тогочасна вважалася за дуже неостанню серед инших європейських царств.
Правив державою своєю Ярослав так само як і його батько — через синів. Ще за життя свого Ярослав скликав усіх їх і так поділив поміж ними землі і городи: Ізяславові, як найстаршому, оддав він Київ з Туровом і Новгород з Псковом й наказав, щоб усі брати почитували та слухали його, як батька, і найменував його „великим князем“; Святославові оддав Чернигів з Муромом (землі Радимичів та Вятичів) і Тмуторокань, Всеволодові — Переяслав (південну Сіверщину) та Ростов з Білоозером, Ігореві — Волинь, а Вячеславові — Смоленск. Крім того був ще внук Ярослава — Ростислав (син Володимира Новгородського) і він одержав в уділ Галичину.
Ярослав наказував їм жити між собою у злагоді й любові, а старшому — не дозволяти, щоб брати кривдили один одного й наказав
