Сторінка:Микола Аркас. Історія України-Русі (1912).pdf/70

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 49 —

от син Ярослава Всеволод знов назбірав був цілу купу земель, але вже не міг пригорнути ні Полоцька, ні Волині та Турова, ні Мурома та Тмуторокані. Пробував був зібрати землі й син Всеволодів Мономах та Мономахів син Мстислав, але не довелося їм мати в руках і половини земель держави Володимира Святого.

Яруга причина, чому не можна було вже скласти великої держави, а навпаки — вона все більше розбивалася на шматки, та, що по самих землях люде, особливо бояре та всякі заможні, не раз лучче хотіли мати свого осібного князя, а ніж слухати київського або його воєводи. Такий свій князь звичайно більш слухав громади і дбав про неї, то й люде часто ставали за „свого“ князя й помагали йому одборонитися від київського. В де-яких землях люде, громада на „вічу“, повершають навіть князя, як от у Новгороді або Пскові, де князь не мав ніякої сили; в инших знов землях, як от в Галичині та в Чернигівщині, „віче“ не мало сили, а ще в инших, як в Київі, воно має чималу силу, але все ж князь з дружиною дужчі.

По смерти Ярослава бачимо на Руси кілька уділів — осібних земель.

Найстарший уділ був Київський, де сидів Великий князь; зараз після його почитався уділ Новгородський, але він скоро одчахнувся од инших уділів, бо Новгородці стали громадою вибірати собі князів і, котрі їм були не до вподоби, тих прогонили й на їх місце кликали инших. За Новгородським йшов уділ Переяславський він простягався од города Остра та верхівя р. Сули до поріччя Ворскли і Удів; далі йшли уділи: Чернигівський, Смоленський, Волинський і Галицький; Полоцький уділ по-старому зоставався в роді Рогніди.

Але вернемося до того, що діялося на Вкраїні-Руси по смерти Ярослава.

Ізяслав Ярославич 1054–1078.Не вспіли сини поховати батька свого, як по-між ними почалися сварки й незгоди. У Київі став князем, як найстарший з усіх, Ізяслав, але він був не дуже меткий; брати не слухали його, а Кияне не любили. Проте менші брати-сусіди (Всеволод Переяславський та Святослав Чернигівський) не хотіли одразу виступити проти нього, а уложили з ним спілку і втрьох почали загарбувати землі у братів та небожів. Перш за все вигнали з Галичини небожа свого Ростислава, й він утік в Тмуторокань. Але там Святослав посадовив сина свого Гліба; Ростислав вигнав його відтіль і сам почав князювати. Та Греки корсунські, побачивши його вдачу й завзятість, стали боятись його, щоб він як-небудь не пошкодив їм; вони закликали його у Херсонес і на бенкеті у тамошнього намісника (начальника города) отруїли; після його зосталось три сини, але про них буде мова далі.

Незабаром помер Вячеслав Смоленський, і на місце його брати посадовили Ігоря з Володимира (Волинського), а Волинь забрали собі. Через якийсь час помер і Ігор, покинувши двох синів. Проте дядьки поділили Смоленську землю між собою, а для небожів не покинули нічого.