Сторінка:Микола Аркас. Історія України-Русі (1912).pdf/79

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 58 —

вали їх так через те, що ходили у смушевих шапках), підступив під Київ, розбив Ігореву дружину, а Ігоря узяв у неволю, запровадив його у Переяслав і там посадив його у манастир, а сам сів на великокняжому столі у 1146 році.

Увесь час свого князювання воював Ізяслав із Ольговичами та дядьком своїм Юриєм Володимировичем Довгоруким Суздальським, що почитав себе за старшого й хотів сам бути Великим князем київським. У 1149 р. се Юриєви таки пощастило зробити, але Ізяслав кинувся за підмогою до угорського короля Гейзи II, що держав його сестру Євфрозину. Той покликав із собою чешського короля Володислава II та польського Болеслава Кучерявого, що держав небогу Ізяславову Верхуславу, доньку його брата Всеволода.

Спільники Ізяславови скоро мусіли його покинути, бо їм самим треба було поспішатися до-дому через те, що Володимирко Галицький, помагаючи Юриєви Довгорукому, підступив до їх гряниць, в тій надії, що він добуде собі за ту поміч Волинь. Тоді Ізяслав мусів замиритись із Юриєм, бо сам він не міг встояти проти його й поступився для нього Київом. Але через скільки місяців після того Кияне, спізнавши вдачу Юрия, самі запросили до себе Ізяслава. Тоді він несподівано зявився перед Київом і вигнав свого дядька. З того почалася на довгий час війна між дядьком і небожем; вона захопила трохи не всю тодішню Україну, бо одні князі були на стороні Юрия, другі — на стороні Ізяслава. До самої смерти довелося Ізяславові битися за великокняжий стіл із Довгоруким і його спільниками, Ольговичами та Володимирком Галицьким, що не кидав думки здобути Волинь.

У 1150 р. Ізяслав покликав до себе свого дядька Вячеслава Володимировича, бо він був старший у роді Мономаховичів і мав найбільше право на Київський стіл. Він упрохав Вячеслава всиновити його, сидіти у Київі і тим не давати другим князям змагатися за великокняжий стіл. Тим він забезпечив за собою Київ до своєї смерти (у 1154 році). Дуже за ним жалкували Кияне, бо любили його; жалкували й Чорні Клобуки, що за все його життя у всіх походах були його спільниками.

Після смерти Ізяслава, Вячеслав покликав у Київ брата Ізяславового, Ростислав Мстиславич 1154–1155.Ростислава Мстиславича; його він теж усиновив і той став великим князем на тих таки умовах, що й Ізяслав, себ-то: усим порядкував Ростислав, а Вячеслав сидів на князівському столі. Але не довго всидів Ростислав у Київі. Завівшись з Ізяславом Давидовичем Чернигівським, він утеряв Київ. Але не вспів Ізяслав оглядітись, як на його насунувся із своєю дружиною Юрий Довгорукий і без великого клопоту зробився у 1155 р. Великим князем (Вячеслав перед тим помер).

Юрий Володимирович Довгорукий 1155–1157.Не міцно сиділося Юриєві на сьому столі, бо — раз, що Кияне його не любили, а друге — що на стіл сей дивився, як на свою батьківщину, син Ізяслава II, Мстислав та ще князь Ростислав Мстиславич Смоленський, що хоч не довго і не самостійно, а все ж був якийсь час Великим князем київським. Проте до війни у них не дійшло, бо Юрий скоро вмер: бенкетуючи у одного боярина, він зане-