Сторінка:Микола Аркас. Історія України-Русі (1912).pdf/80

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 59 —

дужав і на шостий день після того помер (у 1157 році). Кияне сильно не любили Юрия і по його смерти пограбили його майно, а Суздальців (бояр та дружину), що навів Юрий з собою, повбивали.

Ізяслав Давидович 1157–1158.Після його смерти захопив Київ Ізяслав Давидович Чернигівський. Одначе, розпочавши війну з Мстиславом Волинським, що покликав собі на підмогу Ярослава Галицького, він не вдержавсь і при кінці 1158 року повинен був оддати Київ Мстиславови, а сам скоро після того був убитий під Білгородом.

Ростислав Мстиславич 1159–1167.Мстислав, уступивши в Київ, зараз покликав до себе дядька свого Ростислава Мстиславовича Смоленського і той став знову Великим князем. Се був останній Великий князь, що мав ще вагу Великого князя на Україні і зумів здержувати князів од суперечок. За його життя ніхто з них не квапивсь на Київ, хоч і було багато бійок поміж князями. Його, як патріарха руської землі, почитували й Чернигівські Ольговичі, і Волинські Ізяславичі, і Галицький Ярослав, і Переяславський Гліб (син Юрия); так само й Новгород і Рязань були йому слухняні.

Умер він у 1167 році недалеко од Смоленська, вертаючись з подорожи в Новгород; туди він їздив мирити свого сина Святослава з Новгородцями. Як прийшла звістка про його смерть, Кияне, князі, що сиділи у Київщині: Володимир Мстиславич та Рюрик і Давид Ростиславичі, й Чорно-Клобуцькі старшини послали до Мстислава Ізяславича послів, щоб покликати його на Київський стіл.

Тим часом треба нам поглянути трохи на північ, щоб зрозуміти дальші події. В той час, як на Україні князював Ростислав Мстиславич, північна Ростово-Суздальська земля вбивалася в силу і згодом далася в знаки Україні. Край сей заселений був здавна племенами Чудськими та Фінськими. Але Юрий, а далі син його Андрій, заселяли сей дикий край словянськими невольниками та своїми дружинниками, будували там городи та оселяли села. Чудь та Фінни, слабіші, менш культурні од Словян, мішаючись із Руськими людьми та перейнявши христіянську віру, потрохи втеряли свою народність і мову, і з сієї мішанини склалось зовсім осібне од Українців, і вдачею і на обличчя, племя, що потім стало зватися Великорусами. Уже здавна Великоруси визначалися своєю більшою рухливістью, здатніщі були до торговлі та до такого иншого, але у громадському ділі вони зовсім зрікалися своєї волі й зовсім підлягали волі свого князя. Тим-то князеві й любо було жити серед такого народу.

Ще Юрий, що родився у Київі і виріс там в ті часи, коли Київ між всіма городами величався, домагався, щоб бути Великим князем у Київі і там умерти, але син його Андрій виріс на півночи, над Волгою, і Русь-Україна була для нього й чужа і не люба. Він задумав неодмінно зробитися Великим князем і перенести велико-княжий стіл з Київа у свій Суздальський уділ. А для того, щоб зробитись міцніщим, він у своєму уділі перестав роздавати землі своїм братам, синам та своякам, не вважав на волю дружини й народу, збудував місто Володимир (на р. Клязьмі) і зробився там самовладним державцем. Тим