Роман Галицький (при кінці XII в.), а з півночи — Литва. Боячись Романа, Турово-Пинські князі шукали захисту у Литовських князів, але скінчилось на тім, що Литва стала господарем в їхній землі.
Чернигівщина й Переяславщина.Колишню Сіверщину Ярослав розділив на двоє: на півночи князівство Чернигівське, а з полудневої Сіверщини зробив Переяславське князівство. Чернигівщина, од часів Ярослава, була уділом Святослава Ярославича, й рід сей так глибоко закоренився там, що ще у XV–XVI віках задержались там дрібні княжі роди з коліна Святослава. Чернигівська земля була привязана до Святославичів, Ольговичів та Давидовичів (все одного коліна). В XII віці було вже там три волости: Чернигівська, Новгородсіверська та Посемє (по річці, що вливається в Десну). Згодом зявилися ще дрібніщі волости: Рильск, Путивль, Курськ, Трубчевськ.
Переяславське князівство веде початок од Ярослава. Тоді воно займало поважне місце: було третє з ряду (перше — Київ, друге — Чернигів); але одколи Мономах засів у Київі, Переяслав став прищіпкою до Київа; князі там не засижувались: деякі сиділи по кілька тижнів, а було й так, що по кілька годин. В Переяславській землі од того не було доброго ладу, і громада надумала завести своїх власних князів, щоб сиділи у них постоянно. А щоб забезпечити себе од претензій київських Мстиславичів та Чернигівських Ольговичів, вони покликали до себе князя з чужого коліна, не українського — Суздальського Юрия (Довгорукого), та сина його Гліба. Суздальські князі держалися в Переяславі аж до упадку князівства підчас татарської руїни.
Переяславське князівство більш од усіх инших терпіло од наскоків ворожих орд усяких — Печенігів, Торків, Половців: з заходу і з полудня був голий степ — дуже на руку усяким хижим ордам. Тим то се князівство було оборонною границею з степом на краю заселених руських земель; тому то в наших джерелах до Переяславщини вперше приложене славне пізнійше імя „України“. Оповідаючи про смерть Володимира Глібовича, київська літопись каже, що за ним дуже жалкувала Україна: „о немже Украина много постона“. Далі се наймення переходить й на Київщину, що теж як і Переяславщина, літ 400–500 була пограниччям з Степом; а з Київщини та Переяславщини, в XVII та XVIII в., коли се пограниччя зробилось осередком українського життя, розійшлося наймення „Україна“ й по инших кутках, де тільки жив український народ, і стало другим іменем полудневої Руси.
Волинь і Побуже.Ще перед Володимиром Святим на землі пізнійшої Волині та Галичини був цілий ряд більш або менш давніх політичних центрів, як Перемишль, Волинь, Бужськ, Луцьк, Червенські городи.Червенські городи. Володимир зібрав їх до купи й оддав синові свойому Борисові, що сидів у Володимирі. Десь коло року 1052 — Галичину відділено від Волині і оддано Ростиславові Володимировичові. Але й пізніш Галичину не раз князі прилучають знову до Волині, аж поки на князівському з'їзді у Любчу (1097) не забрали Галичину Ростиславичі, що й не випускали її з рук більш 100 літ, до кінця XII в., коли скінчився їхний рід. Во-
