Сторінка:Микола Аркас. Історія України-Русі (1912).pdf/9

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана



Микола Аркас родився 26 студня 1852 р. в Миколаєві, в Херсонщині, в богатій аристократичній сімї. Батько його, також Микола, був морським офіциром і в 1871 році став Головним командантом чорноморської фльоти й портів; мати походила зі стариннього козацького роду Богдановичів.

Коли Миколї Миколаєвичу було 9 літ, віддано його в школу Правознавства в Петербурзі; звідти перейшов він до гімназиї Стародубцева в Одесі, а по скінченню, 1872 р. поступив до Одеського університету на природознавчий факультет.

Підчас перебування в Петербурзі родина Аркасів весною виїздила звичайно до своїх маєтків у Херсонщині. Желізниць тоді не було і приходилося весь той довженний шлях переїздити кіньми. Їзда трівала мало що не цілий місяць. Кількиж всіляких пригод і кільки вражіннь переживалося за той час! Особливо, коли вїхалося в розкішню Україну, якимже чаром тоді віяло на молодечу душу Миколи Миколаєвича. Чудовий краєвид, поетичність українського народа, українські пісні, що їх дорогому синкови насьпівувала любяча мати і ті казки та оповідання, котрі розказував старий камердінер Українець — всьо воно настроювало Миколу Миколаєвича на своєрідню українську нуту. А опісля, коли на зиму треба було вертати на північ, якийже сирий та холодний для нього був отсей Петербург! Як тужив тоді малий хлопчина за свойою рідною, дорогою Україною! Якже скучною була отся бона Англичанка і гувернер Німець, які навісні робилися всі отті великопанські порядки, котрими сковувано свободу молодого хлопця, як рвався він до зелених лугів, до цвитучих левад, до казок і пісень, до того всього, чим плекала і голубила його душу поетична Україна! Хлопець тужив за ньою, а в тузі, як відомо, росте і кріпиться любов.

Тож коли батько перенісся до Миколаєва, і віддав сина до гімназиї в Одесі, він щиро припав до всього, що українське, як дитина припадає до рідньої матери. Життя народу, його звичаї, мова, пісня, його втіха й горе, його тиха, а богата вдача — всьо воно тягнуло Миколу Миколаєвича більше від всіляких розкошів великопанського життя в палатах батька-адмірала. Він зі службою поводився, як з товаришами, з селянами говорив, як зі своїми найблизшими, а доходи призначені на дрібні видатки, давав товаришам, що не мали з чого жити, або купував українські книжки. Батько нерадо дивився на демократичні наклони молодого сина і хотів їх всіми способами спинити, але син витрівав при своїм. Як студент, підчас ферий, перебирався він в селянський одяг і працював разом з робітниками в полі та при будівлях, котрих у величезних батькових маєтках було все богато.

У всім виявляв він не тільки свою незвичайно гарну і добру вдачу, але й неаби які даровання. Приміром — сам зробив плян і виконав його на будівлі в маєтку Христофорівці, який уважався взірцевим в цілій околиці. Та не була се якась молодеча фантазия, всі отті демократичні прояви, вони випливали з душі Миколи