слава Давидовича, щоб той йому допоміг. Помагали йому й деякі Галичане і инші охочі, що зібрав він коло себе, — прозивалися вони „берладники“ (волоцюги). Багато клопоту було з ним Ярославові, аж поки Берладник той не вмер у 1161 році (кажуть, що його отруїли Греки у городі Солуні, куди він утік після смерти Ізяслава).
З Угорщиною та Польщою Ярослав був у згоді. Все було гаразд — тільки не гаразд було у нього з справами домашніми.
У Галичині — як вже згадувалося вбилися в силу бояре, а за часів Ярослава вони забрали у Галичині таку силу, що князеві було дуже скрутно.
Ось що вони вчинили із своїм князем. Ярослав не любив своєї жінки Ольги (доньки Юрия Довгорукого) і узяв собі за жінку якусь Настасию Чагрову, боярську доньку і од неї мав сина Олега, княгиня ж Ольга із сином своїм Володимиром і прихильними до неї боярами утікла в Польщу. Тоді инші бояре, лихі на князя за те, що бояре Чагровичі мали тепер велику силу у Ярослава, ухвалили напосістися на нього; самого князя схопили, Настасию живою спалили на вогнищі, рідню її повбивали, сина її Олега заслали на заслання, а княгиню вернули додому й присилували князя жити з нею. Але Ярослав не переставав любити свою Настасию навіть тоді, як вона померла, і Ольга знову мусіла тікати до своєї родини у Володимир Суздальський, і там через літ 10 померла, постригшися в черниці.
