ми мал і деревом тонким роблен і еще не в замок стены , праве бы одны на все диры , і не вем инде так просто замок роблен был яко тот здешній: не только людем в час прыгоды од невольного непрыятеля негде заперетися и обороны одколь вчиныты, але и быдла страшно заперети[1]. Але нова ревізія замка 1552 року, як показує опис, цих усіх хиб не знайшла, значить було переведено гарний ремонт… Отаке будування замка з одного лише дерева пояснює той факт, що з Вінницького замку до наших часів не залишилося нічогісінько. Взагалі в Південно-Західній Україні замки були деревляні: з 10 описаних підчас ревізії 1552 року тільки два замки Луцький та Кременецький мали камінні стіни[2]. За описом Ґваніні саме місто Вінниця вкупі з замком було оточене валом. Збільшення населення й поширення площі селищ вимагали самостійного захисту незалежно й окремо від замка. Те саме було й у Житомірі, де за люстрацією 1622 року, крім замка і місто само було“ „Ostrogiem i wałem w około otoczone“[3].
Боплян теж саме пише і за Київ.
Для охорони замка було 2 ґармати (за описом „дело спыжаное“) завдовшки дві по 11 п'ядів, а третя 10; ядра їхні були з гусяче яйце; крім того було 20 гаківниць та 39 аркебузів — для тих і других було заготовлено по кількасот куль. На бланкуваннях, себ-то на дахах стін, на поготові лежало „ку обороні“ досить колів, каміння і коловин (?). Ці засоби оборони цілком нагадують часи передісторичні.
В описі 1552 р. нічого не зауважено про гарнізон, який повинен був захищати замок. Але Грушевський стверджує, що у Вінницькому замку був часами гарнізон, так звані драби і крім того невеличкі зазагони старостинських служебників, хоч не визначає кількости ні перших ні других[4]. Згідно з описом було 2 гармаші, 4 сторожі; обов'язком сторожів було вдень вартувати коло воріт, дрова і воду носити, а вночі ходити на вежах і бланкуваннях та кликати, себ-то голосом подавати умовні сиґнали. Таких сторожів так і звали кликунами: „што ся дотычет сторожів і клыкунів іно повынен староста наймывати за пенезі“[5]. Такі кликуни зазначені в описах ріжних замків і сама повинність їхня називалася „клыковщына“. Коло острогу були сторожі числом два.
Для більшої безпечности тримали ще сторожу по за межами замка, так звану польную, на конях: одна на милю від міста на урочищі „Чотыры могылы“, а друга за дві милі від міста в Гуменній діброві. Ця сторожа не була постійною, а тільки влітку, коли працювали на полях.
Описи Вінницького замку ревізорів 1545 і 1552 р. р. справляють сумне вражіння. Впадає на око цілком незрозуміла недбайливість, байдужість замкової адміністрації, на чолі якої стояв староста. Веж у замку було п'ять, але стріляти з них не можна було зовсім, бо, каже опис, „окны тѣсны, только перед себе с них видно“ . Виходить, що ці вежі дарма було збудовано. Потім згідно з описом гармат було три, а гармашів усього два, а не три, як би належало. Ревізія 1552 року знайшла на складі 20 фасок пороху; можна вважати, що в кожній фасці
- ↑ Молчановскій. „Очеркъ извѣстій о Подольской землѣ стор. 298: Źródła dziejowe Jabłonowskiego т. VI стор. 111
- ↑ Грушевський. Южно-русскіе Замки. Университетск. Извѣстія Кіев. 1890 г. Февраль стор. 11.
- ↑ Арх. Юго-Зап. Россіи ч. VII т. I стор. 326.
- ↑ Грушевський. Унив. Извѣстія 1890 г. Февраль, стор. 25.
- ↑ Опись Винницк. Замка 1545 г. у Молчановского, Очерк извѣстий о Под. землѣ, стор. 302.
