Вінницький Замок існував 400 років, з них 200 років на горі на Старому місті і 200 років на острові р. Бога (на kępie).
Який же висновок ми можемо зробити про Вінницький Замок? Чи була яка користь від нього для населення? Ми бачили у відчитах ревізорів великі дефекти і в конструкції Замка, і в управі його: будування стін було неміцне, що вимагало частого ремонту; не було відповідного будинку для ховання пороху; з його п'яти веж не можна було стріляти; мало було артилерії, всього три гармати, і коло них тільки два гармаші.
Але супроти всіх дефектів Замок відогравав значну ролю в дійсній охороні населення. Вже лише те, що людність своїми зусиллями і ремонтувала і поновлювала його після всяких катастроф і руйнування, свідчить, що населення бачило в ньому ґарантію свого захисту. Кожне село мало в Замку свою городню, де воно ховалося зі своїм майном у випадках наїзду Татар. Цінуючи його, воно виконувало цілу низку повинностей для його утримання, — виплачувало, так би мовити, страхову премію за ґарантію забезпечення свого спокою і охорони.
Коло Замку купчилося населення, — він являє собою кольонізаційну базу. Як доказ цього слід навести інтересну цитату з меморіяла барського старости Претвича про часи на Поділлі в 16. столітті. „Тих часів як Рів, Олчедаїв та Жван не були спустошені, багато людей сиділо коло тих замків; але потім підчас спустошень воєвода Волоський перегнав їх за Дністер й оселив у себе; а як постановлено Замок в Бару й стала та околиця залюднуватись, почали назад вертатись і ті, що перейшли у Волощину“[1].
Замок у Вінниці мав таке значіння для краю як і Барський Замок, і коли населення в ній так побільшало, що йому стало тісно на Старому Місті й воно почало оселятися ще й за бурхливих часів на Новому Місті, на правім боці р. Бога, то це сталося в значній мірі через існування у Вінниці Замку.
- ↑ Грушевський, Історія України-Руси, т. VII, стор. 20.
