Сторінка:Микола Білінський. Вінницький Замок. 1926.pdf/7

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

перебуваючи за кордоном, я вперше вислав цю суму Л. Драгомановій до Софії. Громада додержала слова й висилала цю допомогу весь час і припинила її, коли Л. Драгаманова переїхала до Київа й матеріальне становище її поліпшало.

Року 1898 я надрукував брошуру „Какія перемѣны в обложение торговли и промысловъ вводитъ Положение о государственномъ и промысловомъ налогѣ“. Одесса 1898 г. Типографія Акц. О-ва Печатн. Дѣла стор. 37.

Року 1906 заснувалося товариство „Просвіта“. Я і всі члени Громади ввійшли в члени Товариства. Кожних два тижні читано було на зібраннях реферати; нерідко улаштовувались вистави. Взагалі „Просвіта“ користувалася популярністю серед одеського українського громадянства, на вечірках бувало завжди багато народу. Кожного року „Просвіта“ випускала друкований звіт про свою діяльність.

Року 1910 я через хворість звільнився, мені призначено було 830 крб. пенсії на рік, і я переїхав на постійне життя до Вінниці, звідки року 1911 я здоручення одеських Українців виїздив до м. Ворошилівки (Він. пов.) і там встановив пам'ятника на могилі українського композитора Петра Ніщинського. Кошти для цього і самий текст напису українською мовою прислано було з Одеси. Я замовив був фотоґрафію пам'ятника й зі своїм дописом відіслав до редакції „Ради“, і в „Раді“ було все це надруковано з уміщенням фотографії.

Року 1911 я став співробітником у заснованій того часу адвокатом М. Мілеантом ґазеті „Винницкій Голос“. Ця газета ставилася цілком негативно до 3. Державної Думи, а також і до орґана Вінницького міського самоврядування „Юго-Зап. Край“. Було інформовано про це ґенерал-ґубернатора Трепова й репресії примусили М. Мілеанта ґазету припинити. З початком світової війни у Вінниці відновився „Комитет Россійскаго Общества Краснаго Креста“ і на загальних зборах мене вибрано було на скарбника Комітету; ці обов'язки я виконував безплатно. Того-ж року заснувалося з моєї ініціативи „Винницкое Общество дневныхъ пріютовъ для дѣтей рабочаго класса“. Мене було обрано на скарбника і також без плати. Товариство одкрило три притулки й утримувало їх цілком на пожертви самого населення, кожного року випускаючи відчит про свою діяльність. Притулки було закрито року 1918. З 1918 року „Комитет Рос. О-тва Красного Креста“ перестав існувати, а на його місце створено було „Управу Українського Червоного Хреста“; мене обрано було на скарбника й одержував вже я платню, бо після Жовтневої революції пенсії вже не видавали. Цього часу я був співробітником газети „Свободный Голосъ“ — орґану нового вже міського самоврядування. Після закриття „Свободного Голоса“ я працював у новій газеті „Слово Подоліи“ — заснованій гуртком осіб, що склали пайові внески. В Управі Червоного Хреста я пробув до її ліквідації — до Квітня 1921 року.

Року 1921 вступив я на службу до Вінницької Філії Всенародньої Бібліотеки України при ВУАН на посаду Бібліотекаря, а з 1923 р. мене призначено було за Старшого Бібліотекаря, спочатку відділу Ucrainica, а згодом відділу рукописів і стародруків та раритетів. На початку 1924 р. при Філії створено було Кабінет виучування Поділля і я чимало працював там яко науковий консультант історії та етноґрафії. Звільнивсь я від служби в Філії у квітні 1926 року через хворість. Наслідки своєї праці в Кабінеті виучування Поділля оголошував я на чергових зборах Вінницької Секції Наукових робітників у формі доповідів. Таким чином прочитав я ось які доповіді: року 1924 — „Назва Вінниці та її транскриція“; року 1925 — „Вінницький Замок, нарис його історіїї“; року 1926 — „Життя й діяльність Кармалюка на підставі судових актів та народніх пісень“. Коли з доручення Академії Наук проф. А. Ярошевич заснував Біоґрафічний Гурток для складання біоґрафій діячів Поділля, мене обрано було за секретаря Гуртка; моїм обов'язком було підготовлювати й можливо опрацьовувати матеріали для біоґрафій. За три роки Гурток виготував біоґрафії 44 діячів Поділля, прізвища яких починалися на літери А, Б, В і Г; відіслано було їх до Комісії для складення Біоґрафічного Словника при ВУАН до Київа. У м. травні ц. р., залишивши службу у Вінницькій Філії Всенародньої Бібліотеки, я переїхав до Кам'янця, з яким мене звязували спогади про початкову пору мого самостійного життя, коли покладалося так багато надій на радіснү будуччину.

М. Білінський.

Кам'янець на Поділлю 1926 р.