в їх власній роботї. Як члени „партиї трудовиків“, вони повинні були ходити на збори, брати на себе працю, яку там їм накидали, і тому мали менше часу на свої власні справи. Крім того серед трудовиків знайшли ся люди, що почали впоминати ся про своє. До тогож з усїх сторін до Української Громади почали приходити з України листи та накази, щоб вона тримала ся в Думі міцно й виступила насамперед, як українська. Усе се примусило послів, що пристали до Української Громади, зовсїм виступити з трудової ґрупи. Так вони й зробили. Вони склали й оголосили заяву про свій виступ. В своїй заяві Українська Думська Громада писала, що має на метї „добити ся автономного ладу в усїй Росиї і визволеня нашої України з неволї.“ „Зостаючись вірні, читаємо ми далї з сїй заяві, — українсвкій национальній думцї, котра все йшла не ухиляючи ся поруч з думками демократизму й поступу, ми зовсїм не думаємо відрізнятись від загальних полїтичних і економічних змагань инших опозицийних вартий. Поруч з тими партиями в Думі і в можливо повній згодї з ними ми будемо добивати ся полїтичних і громадянських прав кождому з люду росийської держави, на умовах повної рівности, не розбираючи віри, нациї і пола, будемо добивати ся поширеня прав народ (нерозбірливий текст)
