Цю сторінку схвалено
ОЛЕКСАНДРІЯ.
Когда мне говорят: Александрия…
М. Кузьмин.
Згасає день, і море вечоріє,
Пасатний вітер нам вітрило рве,
І чорний корабель спішить-пливе
До портових огнів Олександрії.
Он в сутіні велике місто мріє,
Гуде і дихає, немов живе —
О серце світу, муз житло нове,
Новий Парнасе, нова Пієріє!
Ми скрізь були. Нас вабив спів сирен,
Сарматський степ і мармори Атен,
І Сапфо чорна скеля на Левкаді, —
Але ніщо не хвилювало так,
Як Фа́рос твій, твій білий Гептастадій
І тінню чорною піднесений маяк.
