Сторінка:Микола Зеров. Камена. 1924.pdf/26

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
ОВІДІЙ.
 

Suppositum stellis nunquam

tangentibus aequor…
Ovid., Trist. III, 10, 4.


Братерство давніх днів! Розкішне, любе гроно!
Озвися ти хоч раз до вигнанця Назона,
Старого, кволого, забутого всіма
В краю, де цілий рік негода та зіма
Та моря тужний рев, та варвари довкола…
Убогий, дикий край! Весною бруд і холод;
Улітку чорний степ… ні затишних гаїв,
Ні виноградників, ні золочених нив.
А там морози знов і небо в сивій ризі.
І от риплять вози, копита б'ють по кризі,
Вривається Сармат і все руйнує в-край
І бранців лавами вигонить за Дунай.