Сторінка:Микола Зеров. Камена. 1924.pdf/30

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
ОРФЕЙ І ЕВРИДИКА.
 
Вергілій, Георгіки IV, 453—529. Оповідання Протея.
 

Горе твоє і біду заподіяла божеська воля:
Тяжкий покутуєш гріх, ще й кара ласкава занадто.
Тільки-б погодилась Доля, Орфей-би нещасний подвоїв
Міру твоїх бідувань за смерть Евридики дочасну.
Та пригадай, як вона по-над струмнем тікала від тебе.
В травах високих, що берег вкривали, тоді ненароком
На ядовиту гадюку вона наступила — о, леле!..
Приязні хори дріяд плачем обізвалися в горах.
Скелі Родопів по ній смуткували, і Гетів країна,
І верховини Пангеї, і люд войовничого Реза,
I Оритія, і Гебр многоводий… Співець-же невтішний,
Лірній струні довіряючи біль і скорботи любови,
Тільки про тебе, кохана, на березі моря — самотний —
Тільки про тебе співав од рана до сутінів ночі.