Цю сторінку схвалено
НА ПОВОРОТ ДРУГА.
Горацій, До Помпея, Оди II, 7.
Мій вірний спільнику в ті многотрудні літа,
Як воєвода Брут у по́хід нас повів, —
Який це добрий бог вернув тебе, квірита,
До неба рідного і рідних берегів?
Помпею, друже мій! Як часто ми при чаші
Вкорочували дні немішаним вином,
І кучері буйні благоухали наші
Під миром дорогим і запашним вінком!..
І день Філіпп настав. Без чести і без слави
Покинув я свій щит із бойовища втік.
Там мужність зламано, там що-найкращі лави,
Наш що-найкращий цвіт там головою ліг.
Та крізь ворожий тиск мене промчав Меркурій,
Він хмарою повив і врятував мене,
Тебе-ж, коханий мій, знов підхопили бурі
І в море понесли, розгніване й гучне.
