Дев'ять річей з ріжних поетів Риму, зібрані в третім відділі цієї книжки, становлять собою продовження моєї праці, розпочатої „Антологією римських поетів“ (в-во „Друкарь“, Київ 1920) і далеко ще не скінченої. Бо-ж навіть неповна, „в загальних рисах“, репрезентація латинської поезії вимагає ще цілого ряду перекладів з Лукрецієвої „Природи“ („De natura rerum“), „Енеїди“ Вергілія, „Метаморфоз“, „Календаря“ („Fasti“) та „Чорноморських посланнів“ Овідія, сатир Ювенала. З поезією Рима ми знайомі взагалі мало, і це значна прогалина в нашій перекладній літературі.
Правда, римська „Камена“ ніколи не досягла верховин елінської „Музи“: їй завжди бракувало безпосередности й самородної оригінальности останньої, і багацько тонких цінителів уважало її твори занадто штучними й холодними — пригадаймо хоч-би стрілу Тургенева на адресу „всієї латинської літератури, робленої й холодної, справжньої літератури літератора“, але у нас, на наших літературних облогах, при повній майже нерозроблености поетичної мови, римські майстрі можуть мати чимале значіння стилістичне. Ні для кого не секрет, що наші поети, за кількома нечисленними виїмками, дуже мало вчаться і дуже
