Сторінка:Микола Зеров. Камена. 1924.pdf/7

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
НАВСИКАЯ.
 

 … ніжна Навсикая,
Струнка дочка Феацького царя.
 М. Рильський.

 

Феацький квіте, серце Навсикає,
Як промінь злотний на піску морськім!
Перед тобою — вбогий пілігрим
І море пурпурове і безкрає.

Твій царський жест скликає бистру зграю
Служниць, пойнятих острахом німим,
І вроди й гідности струмистий німб
Над чолом ніжним і дитячим сяє.

А Одиссей стоїть, і сам не свій,
Під чарами стрільчастих брів і вій,
Ладен забути безліч мук і горя.

Ясні й зцілюща, мов жива роса,
Рожевим сплеском Еллінського моря
Йому сміється радісна Краса.