Сторінка:Микола Зеров. Камена. 1924.pdf/8

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
ДІВА.
 

В погожі ночі, в запахущім травні,
Як цвіт буяв і ростуть жита, —
Вона стоїть, пречиста і свята,
Як в они дні Сатурнові днедавні.

І бачиться: гаї і тихі плавні
Спогадують ті золоті літа,
Як люд не знав ні спису, ні щита,
І війни спали, дикі і безславні.

І пролилася кров. Дзвенить сурма́;
Ступає віл під тягарем ярма
І землю грішну кидає Астрея.

Лиш по весні, в далеких небесах
Сріблиться зорями її кирея
І Колос згоди світиться в руках.