найріжнороднїйші речі, а коли хочеть ся точнїйше означити — термін не все відпо-
Ottokar Lorenz, Die Geschichtswissenschaft, Berlin, 1887. (2 вид. 1892).
З найновійшої лїтератури поручаємо отсе: Simmel, Die Probleme der Geschichtsphilosophie, 1892. — Bernheim E., Lehrbuch der historischen Methode, знамените, найновійше виданє, Липськ, 1903. — Steffensen K., Zur Philosophie der Geschichte. Mit Vorwort v. R. Eucken, 8. (411 стр.), Basel, 1894. — Rappaport Ch., Zur Charakteristik der Methode und Hauptrichtungen der Philosophie der Geschichte, 8. (106 стр.), Bern, 1896. — Syrkin N., Geschichtsphilosophische Betrachtungen, 8. (140 стр.) Berlin, 1896. — Lorenz, Die materialistische Geschichtsauffassung, 8. (109 стр.) Leipzig, 1897. — Lord Aton, Über das Studium der Geschichte, Übersetzt von F. Imelmann, 8 (44 стр.), Berlin, 1897. — Barth, Die Philosophie der Geschichte als Sociologie, Leipzig, 1897; E. Mayer, Zur Theorie und Methodik der Geschichte, 1902.
Незвичайно інтересною для пізнаня сучасних течій в історичній науції є голосна полєміка ізза нових ідей нїмецького історика Лямпрехта. Лїтературу сеї полєміки здебільша постараємо ся подати: Lamprecht K., Alte und neue Richtungen in der Geschichtswissenschaft. I. Über geschichtliche Auffassung und geschichtliche Methode. II. Ranke's Ideenlehre und die Jungrankianer. 8. (79 стр.), Berlin, 1896. — Його-ж, Die Entwickelung der deutschen Geschichtswissenschaft vornemlich seit Herder, München, 1898. — Pirenne, Une polémique historique en Allemagne (Revue historique, 1897, т. 64)… і багато иньших, які цїкавий найде в сумлїнній працї д. Собєского (Вацлава), поміщеній в „Ateneum“, 1901, т. I. стр. 38–57 і 481–500. п. з. Z dziejów
