історії, та ледви чи можна ставити в однім рядї отсї імена. По крайній мірі ми рішучо вилучуємо із того реєстру імен цїлу половину. Передусїм право Макіявеллї опирається хиба лиш на тім, що він був перший в новій Европі думаючий історик взагалї. Що відносить ся до Бодена, то він між иньшим написав невеличкий твір: Метод легкого вивченя історії, який його біограф, Бодріляр, називає „першою вже визначною пробою фільософії історії“,[1] ставляючи Бодену взагалї в заслугу „злуку історії і права і фільософічну інтерпретацію обох тих наук“: він уважав би автора Метода „справдїшним батьком фільософії історії, коли би в нїм мислитель злучив ся з артистом“[2]. Тимчасом заголовок дуже гарно показує, що се — праця по історії. Письменника, що задумував лишень викликати елєментарну реформу в науцї історії, годї ще називати фільософом історії. Чудно при тім, що дослїдники історично-фільософічної лїтератури звертають спеціяльну увагу
