отсе він звернув свою увагу на певну одноманїтність, замітну в історії ріжних народів, як результат їх спільної природи і одноти в способі їх розвою[1], і поставив своєю метою найти спільну для всїх народів історію. Нова наука — каже Віко — повинна бути „ідеальною і вічною історією, в якій всї нациї грядїти муть зовсїм так само від свойого повстаня — протягом своїх успіхів, свойого упадку і свойого кінця“[2]. Він виходить із того заложеня, що людські дїла повтаряють ся, коли нациї відновляють ся[3], тому то й він вважає можливим установити „одноманїтний хід наций“. Та як раз ся задача входить уже в обсяг соціольоґії і Віко — як побачимо — навіть не перший про се думав. Так само і Монтескє не був фільософом історії, яким уважає його напр.
- ↑ Vico, La science nouvelle, Introduction, CIX, CXII.
- ↑ Ibidem, 89.
- ↑ Ibidem, 372 sq.
135. — По думцї Вернера — у Віко був лишень „der übergeschichtliche abstracte Standpunkt der Geschichtsbetrachtung: diese ist einfach nur religiös-metaphysische Ideologie, welche die concreten Detail des weltgeschichtlichen Entwickelungsganges nicht zu bewältigen vermag“. стр. 289.
