віка стрічаємо всякі уривочні та суперечні стремлїня: в XVIII віцї вони починають лучити ся, а результатом тої злуки появляється зовсїм нова ідея. Історичній науцї ставляють ся нові завданя, а найвисшою з них стає огляд ходу всесьвітної історії; і як раз такий огляд вважаєть ся можливим лишень при розслїдї научного метода, що повинен бути приспособлений до історії, при розслїдї людської природи і законів, які нею кермують; дослїди, які можна назвати соціольоґічними, дістають нову мету — вияснити історію. Видумуєть ся новий термін — правда — з характером доволї неясним, та постепенно все таки починають зарисовувати ся окремішні напрямки фільософії історії й науки про пожитє, якій пізнїйше надається назву соціольоґії, — а „історика“ дістає новий характер, коли починаєть ся відчувати конечність загальних принципів фільософії історії, того, що ми назвали історіософією. Відповідно до розвою історично-фільософічної думки під конець XVIII віка і протягом цїлого XIX віка чим раз яснїйше і яснїйше видїляють ся із безобразної маси історичних фільософовань дві течії: фільософічний розслїд взаїмної звязи конкретних історичних фактів у цїлім житю людства
