говскій, коли самъ не хоче ѣхати, приславъ бунчукъ и булаву. Вони тутъ звернулися до Андрѣя Потоцкого, старшины польского во̂йска, прохали єго, що бъ намовивъ гетьмана й запевняли, що во̂йско запорозке бажає зо̂ставатися у по̂дданьствѣ въ короля. Выговскій ще сперечався, але розмѣркувавши, що проти волѣ усего козацтва не можна сперечатися, мовивъ: „Я во̂ддаю бунчукъ и булаву, але съ тою умовою, що во̂йско запорозке зо̂станеться непохибно вѣрнымъ королеви“.
Полковники обѣцялися.
Выговскій давъ свою булаву и бунчукъ братови свому, Данилу, и вкупѣ съ послами выправивъ єго на раду.
Андрѣй Потоцкій по̂славъ зъ ними Корчевского, полковника польского, съ трома пактами: найперше, що бъ козаки запрясяглися, що будуть вѣрни̂ королеви, що бъ пустили шляхоцтво до маєтностей й выпустили жѣнку Выговского та инши̂, що пробувають у Чигиринѣ, а для певности нехай дадуть заставнико̂въ.
По дорозѣ, си̂ послы стрѣтили козацке во̂йско. Козаки хвалилися, що силою схоплять Выговского, показували довге обвинуваченє, написане на радѣ, й вымагали, що бъ Поляки єго покинули. „Кожный зъ насъ знає, — во̂дмовивъ Корчевскій, — лѣпше радый — и не разъ, а ко̂лька разо̂въ, — вмерти, а нѣжь ганебно покинути щирого слугу короля“.
Але козаки заспокоилися, довѣдавшись, що Выговскій зъ доброи волѣ зрѣкається гетьманьства. Бунчукъ и булаву покладено на радѣ.
Козаки радо̂сными гуканями оголосили Юрія Хмельницкого гетьманомъ.
Взявши булаву, Юрій спытавъ: кого бажаєте мати за пана, — короля Польского, чи царя Московского?
Старшина и прости̂ козаки закричали, що вони бажають короля. Але на сю раду зо̂бралося небагато люду: черезъ ко̂лька днѣвъ выявилося, що бо̂льшо̂сть була зовсѣмъ не за короля.
„Дякую вамъ за вѣрно̂сть“, мовивъ Кречовскій, и подавъ имъ други̂ два пакты.
Выпустити жѣнку Выговского козаки згодилися. Запровадженє жь шляхты до маєтностей, пише Адрѣй Потоцкій у свому
