се було бъ вельми на руку московскимъ державнымъ замѣрамъ. Нововыбраный гетьманъ, по̂сля выбору повиненъ бувъ ѣхати въ Москву, що бъ бачити „царскія очи“ и не мо̂гъ величатися гетьманомъ во̂йска запорозкого доти, доки не одержить бунчукъ и булаву зъ рукъ московского уряду. При гетьманѣ повинни̂ бути по одному судіѣ, писарю и осаулѣ зъ обохъ боко̂въ Днѣпра. Козаки повинни̂ були выдати Москвѣ жѣнку и дѣтей Ивана Выговского, брата єго Данила и усѣхъ Выговскихъ, яки̂ є въ во̂йску запорозкому и вже нѣколи не пускати на раду людей, що не добре сприяли московскому урядови. Кро̂мъ Выговского сюды залѣчували Грицька Гуляницкого, Само̂йла Богдановича, Грицька Лѣсницкого и Антона Ждановича. Хто впустить ихъ на раду, того карати на смерть. Такъ само карати кожного, хто не заприсягне на отсю нову умову, або заприсягши, не додержить єи.
Украина того часу стала пристановищемъ втѣкачѣвъ, крепако̂въ зъ Московщины. Зъ Бряньского, Карачевского, Рыльского и Путивельского повѣто̂въ, втѣкали на Украину во̂дъ пано̂въ „боярскіє люде“ и крепаки; складали ватаги бо̂ля Новгороду-Сѣверского, Почепу и Стародуба; нападали на дворы и маєтности своихъ пано̂въ, чинили имъ „злости и руйнованя. Нова умова вымагала, що бъ такихъ волоцюгъ ловити и провадити до ихъ пано̂въ.
Оточена московскимъ во̂йскомъ козача рада мусила не змагатися и згоджуватися. Умову зложену на Жердовско̂й радѣ и привезену Трубецкому Дорошенкомъ, во̂дкинули, а затвердили умову зложену въ Москвѣ и подану на переяславску раду Трубецкимъ.
Дня 18. жовтня Юрій зъ старшиною, полковниками и заступниками, выбраными зъ усѣхъ полко̂въ, ѣхали до соборнои мѣскои церкви. Съ церкви зъ образами и коругвами выйшли кобриньскій архимандрита и канѣвскій игуменъ Іовъ Зайончко̂вскій; переяславскій протопо̂пъ Григорій Бутовичь, съ попами и діяконами. По̂сля молебня козако̂въ привели по̂дъ присягу. Присяга була скомпонована въ Москвѣ: гетьманъ заприсягавъ, до вѣку не зрѣкатися съ по̂дъ царскои руки; стояти проти царскихъ ворого̂въ, не приставати до Польского, Крымского, Турецкого и иншихъ державцѣвъ; служити зъ во̂йскомъ запорозкимъ цареви, царицѣ и нащадкамъ ихъ; не шукати жадныхъ
