Перейти до вмісту

Сторінка:Микола Костомаров. Гетьманованє И. Выговского и Ю. Хмельницкого (1891).djvu/141

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 131 —

и худобу удовы Данила Выговского — доньки Богдана Хмельницкого. На Тетеру по̂дзорили, що во̂нъ за одно зъ єзуитами; посламъ наказано, що бъ усѣ умовы зложени̂ Тетерею — вважалися за нѣкчемни̂. Пива позывали за те, що во̂нъ поруйнувавъ Межигорскій монастырь и митрополітови̂ маєтности.

Отъ на сему зъѣздѣ въ Борисовѣ повинно було вызначити межѣ Польщѣ и тыхъ рускихъ земель, що мусили во̂дойти съ по̂дъ Польщѣ. Польща пильнувала задержати свои межѣ по прежнёму, а Московщина пильнувала вдержати по̂дъ собою усе те, що зъ доброи волѣ горнулося до неи, або було завоєване. Украина волѣла злучити увесь сво̂й наро̂дъ до купы по̂дъ рукою московскои державы и тымъ-то вымагала прилученя краинъ заселеныхъ украиньскимъ народомъ, що брали участь въ останнёму боротю съ Польщею. Такимъ побытомъ гадали прилучити до Московщины Бѣлу Русь ось по яки̂ межѣ: во̂дъ Динабургу до Друи; зво̂дсѣль межа на Дисну, зъ Дисны рѣчкою Ушачкою до верхо̂вя єи, зъ во̂дсѣля до Доскина, зъ Доскина до верхо̂вя рѣчки Березины до Борисова; во̂дъ Борисова до Свислочи, во̂дъ Свислочи до рѣчки Позиды проти Зицына, а зъ во̂дсѣль Позидою до рѣчки Припети, пото̂мъ по Припети до Днѣпра. Украина складала во̂друбный край зъ Волыню и Подо̂лємъ и Польскому королю не слѣдъ вступати въ ти̂ краины, де великого державця люде во̂йска запорозкого. Ся краина по рѣчку Богъ зъ назвою Малои Руси лишалася на вѣки по̂дъ Москвою. Въ отсихъ межахъ повинни̂ зникнути обопо̂льни̂ напады; съ того часу Польща що бъ не посылала свого во̂йска за Богъ, а гетьманъ, старшина и козаки що бъ не дратували Поляко̂въ. На отсю комісію царь вырядивъ боярина Микиту Одоєвского, Петра Шереметева, князя Федора Волконьского, думного дяка Олександра Иванова и дяка Василя Михайлова. Ся комісія не мала жаднои ваги. Ледви зо̂брався зъѣздъ, якъ розпочалася во̂йна. Польща принявши до себе Украину, якъ зложено умову въ Гадячи зъ Выговскимъ, черезъ те зрушила виленьску умову зъ Москвою. Въ Польщѣ прямо говорили, що выбо̂ръ царя Олексѣя на Польского короля по смерти Яна Казимира, нѣщо инше, якъ омана, а справдѣ Московскому цареви не доведеться сидѣти на польскому тронѣ. Московскій урядъ те жь бувъ певнымъ, що во̂йна не минуча.