запасу а въ Кієвѣ ще бо̂льше. А у Поляко̂въ що? Вони во̂дважни̂ то̂лько проти того, хто ихъ лякається; а хто самъ смѣливо дивиться имъ въ очи — тому не страшно ихъ. Мы — козаки во̂добрали у нихъ Украину; московске во̂йско забрало Литву, Шведы во̂двоювали у нихъ Прусы; то̂лько й лишилося у нихъ, що власный польскій кутокъ, та згублять воно и єго, якъ почують про нашу силу. У Поляко̂въ хиба не знаєшь — безладє, шляхта зубожена; жовнѣры нарѣкають, що не выдають имъ платнѣ; поспо̂льство черезъ велики̂ податки зъ голоду мре: отъ — теперь-то якъ разъ въ пору напасти на нихъ. Де тамъ у короля возьметься така сила, що бъ проти нашои выстояла? Та мы не то̂лько будемо въ Польщѣ, а всю єѣ звоюємо, и самого короля съ королевою полонимо, абы то̂лько насъ козако̂въ не обиджено, здобычь дѣлячи! Я во̂дъ своєи частины золота и срѣбла во̂дрѣкаюся, нехай то̂лько не боронять менѣ взяти съ королѣвского дво̂рця те, що менѣ подобається.
Шереметеву отея влеслива рѣчь припала вельми до серця; але проти Цыцуры обо̂звався князь Гринько Козловскій. Во̂нъ таборувавъ бо̂ля Уманя зъ своими ратниками, придивився до козацкихъ звычаѣвъ, и спостерѣгъ ихъ духъ. Бережно, що бъ не дратувати Цыцуры, во̂нъ промовивъ проти него:
— „А моя рада не ходити намъ до Польщѣ, а стояти на Украинѣ, та лѣпше окрѣпити мѣста залогами. Менѣ здається, що наше во̂йско геть — не таке добре, якъ повѣдає про него панъ полковникъ. Головна жь рѣчь — козацка певно̂сть не така мо̂цна и тверда; вона крутиться на всѣ боки. До кого зъ державцѣвъ не вдавалися козаки? Туркови кланялися, Татаре на нихъ ремствують; черезъ нихъ и Ракочій въ Польщѣ потерпѣвъ; то й Шведови не вельми користною була дружба ихъ. И нашь великій державець засвѣдчився вже, яка гнучка козача певно̂сть. Тымъ-то не треба намъ ходити до Польщѣ, а треба стояти на Украинѣ. Тутъ зручнѣйше буде намъ оборонятися, коли прийдуть сюды Поляки съ Татарами: тутъ є мѣста, замки, залоги, а на чистому полю що? та ще въ чужо̂й землѣ! Коли вони сюды прийдуть, — мы, маючи запасо̂въ доволѣ, обгорнемо ихъ наче въ облозѣ и знѣвечимо ихъ голодомъ, та недостачею. Вони сами̂ порыватимуться до бою; роспука доведе ихъ до того, що вони почнуть штурмувати мѣста, отутъ-то мы своими свѣжими силами и притопчемо ихъ притомленыхъ и голодныхъ.
