въ попѣлъ и самого короля приведу въ Москву, закувавши въ срѣбни̂ кайданы“. Ректоръ брацкихъ шко̂лъ на таку похвалу во̂дповѣвъ: „Треба Богови молитися, а не на во̂йско уповати“.
Шереметевъ промовивъ: „Зъ моимъ во̂йскомъ можна приборкати ворога и безъ Божои помочи!“ Вжахнулися Украинцѣ, почувши таку рѣчь и вызнали єѣ за богозневагу. Чутка про сей выпадокъ розповсюдилася мѣжь духовеньствомъ и мирянами и обурила Украинцѣвъ загаломъ проти Москалѣвъ.
Про все, що дѣялося на Украинѣ, польски̂ во̂йскови̂ урядники довѣдувалися во̂дъ одного меткого шляхтича. Коронный гетьманъ ко̂лька разо̂въ выряжавъ на Украину шпѣгуно̂въ; та не було имъ вдачи, а сему шляхтичеви пощастило. Во̂нъ умѣвъ говорити по украиньскому и швидко здружився зъ Украинцями-Русинами. Спершу во̂нъ замѣрився выдавати зъ себе Москаля, але не выйшло до ладу. „Москалѣ, повѣдає оденъ сучасникъ, таки̂ варвары, що не йдуть дружитися съ чужинцями, навѣть зъ Украинцями-Русинами не приятелюють. Тодѣ во̂нъ забрався до козако̂въ; перебрався въ убогу селяньску одежу, выдававъ себе за дейнеку, пивъ, гулявъ, клявъ Ляхо̂въ, выхвалявъ козако̂въ, спѣвавъ козацки̂ пѣснѣ. Козаки вважали єго за свого брата. Знаючи украиньско-руску мову и козачи̂ звычаѣ, во̂нъ за ко̂лька днѣвъ ставъ за пане-брата зъ урядниками, пивъ зъ ними пиво, меды и вывѣдувавъ, ско̂лько можна було, про становище Москалѣвъ и козако̂въ. Запевно довѣдався во̂нъ, що козаки ненавидять Москалѣвъ и що зъ сего можна покористуватися Полякамъ. Вывѣдавши, що треба було, во̂нъ зникъ съ табору; мабуть тодѣ лишень козаки спостерегли, якій-то го̂сть бувъ у нихъ. Отсей то шпѣгунъ давъ Полякамъ певну звѣстку про раду воєводъ, про замѣры ити на Польщу, про ворогованє Хмельницкого до Москвы и до Шереметева; про ворогованє мѣжь московскими и украиньскими урядниками, нарештѣ и про мѣдяни̂ копѣйки, якими выдавано платню московскимъ ратникамъ и козакамъ. Треба сказати, що Москва того часу примушувала замѣсть срѣбныхъ грошей брати мѣдяни̂. За се лютували на ню не то̂лько Украинцѣ а навѣть єи власни̂, споконвѣчни̂ по̂дданки, котри̂ звыкли нѣ-на-що не ремствувати.
Польскимъ во̂йскомъ урядували тодѣ, коронный гетьманъ Станиславъ Потоцкій и полевый гетьманъ Любомирскій, що вславився за часу во̂йны зъ Шведомъ. Частина во̂йска съ По-
